Роздуми про Шевченка - Михайловський Іван

До читача

На цю невеличку книжечку мене якось раптово спонукали окремі, нині майже не знані широкому загалу, епізоди життя та творчості Т.Г.Шевченка.

Такі, наприклад, як надруковані кілька років тому назад газетою "Література та життя" в статтях Н. Околітенко "Остання Шевченкова книжка", С.Брижицької "Анна з Луги — таємна і остання наречена Шевченка, або Як Тарас Шевченко був заручений за десять днів до свої смерті" та в деяких інших публікаціях. Вони маловідомі не тільки для мене, рядового читача, але й, впевнений, для багатьох, хто не має змоги користуватися дарами інтернету, але значною мірою цікавиться шевченкознавством завдячуючи публікаціям паперових медіа. Адже так трапилося, що розгадка одного епізоду із особистого і у чомусь скритного життя поета наступила тільки через...153 роки після його смерті, тобто у 2014-му. І це тому, що одиничні справи Шевченка були надмірно засекречені. Тож я намагаюся по можливості об'єднати маловідомі дослідження про поета чималої кількості авторів, в тому числі і вище згаданих, в один публіцистичний твір і таким чином ознайомити з ними набагато ширше коло читачів, особливо молодих подолян. Текст вирішив доповнити окремими ілюстраціями (є серед них, знову ж таки, і маловідомі), які, очевидно, збагатять прочитане.

Основне, що в цій книжечці моє — це одиничні думки. Гадки про феноменального Тараса Шевченка, який весь був у постійному рухові, в пошуках, горінні. І котрий через якихось десять днів після заручин з Анною Шаріковою зненацька упав і . згорів.

Думки мої, думи мої, мої міркування ...

Іван Михайловський

Повну версію книги з іллюстраціями можна завантажити за цим посиланням. Розміщення книги дозволено правовласником.

МАЛОВІДОМІ ЕПІЗОДИ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧОСТІ ШЕВЧЕНКА

Безперечно, Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)

— геній, новатор в поезії і малярстві. Він підніс українську літературну мову до рівня найрозвиненіших мов світу. А в малярстві — творець унікального шевченківського стилю. І задовго до Ван Гога, Гогена та Сезана висловив право художника на розкріпаченість мистецького "я". Він — найбільш народний поет з усіх великих поетів світу. До того ж — пророк. За висловом Івана Франка Шевченко "був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи книжним ученим".

Ми, хмельничани, пишаємось нині тим, що Тарас Григорович зоставив нам дорогоцінну пам'ять про нетривале своє перебування у нашому краї. Д. Гостинна в публікації "Він тут ходив. Шапки з голів!" ("Подільські вісті", 2016), присвяченій 170-річчю перебування Т.Г.Шевченка на Поділлі, зазначає: "Існує чимало досліджень про вірогідний маршрут, яким, як вказує герой його повісті "Прогулка с удовольствием и без морали", довелося зміряти "вздовж і впоперек Волинь і Подолію, і діждавшись у Житомирі осінньої грязюки", повернутися в Київ. Однак і досі науковці не дійшли згоди, чи вирушав Шевченко з Кам'янця-Подільського через Нігин, Ярмолинці, Проскурів, Меджи-біж, Летичів, Хмільник, Уланів, Бердичів, Кодню у Житомир, а потім на Волинь, чи спершу через ті ж Ярмолинці, Проскурів, Старокостянтинів та Заслав подався на Почаїв, а звідти — на Житомир. Як би там не було, але відомо, що завдання генерал-губернатора Правобережної України Д. Бібікова — поцінителя археології і давнини — 32-річний співробітник Київської археологічної чи, кажучи офіційно "Тимчасової комісії для розбору древніх актів" художник і дослідник Тарас Шевченко восени 1846 року виконав справно і вчасно. Поїздка тривала рівно місяць і закінчилася 28 жовтня прибуттям до Києва".

Точно невідомо, скільки днів та тижнів пробув він у Кам'янці-Подільському. Але відомий письменник і літературознавець П.В. Жур у творі "Дума про вогонь" (хроніка другої подорожі Т.Г. Шевченка на Україну), яка надрукована у перекладі на українську мову в журналі "Жовтень" №3 і №4 за 1984 рік, повідомляє, що Шевченко вибув із Києва 25 вересня 1846 року (за старим стилем) і прибув до Кам'янця-Подільського 27 вересня, в п'ятницю, подолавши за три доби 487 верст (верста дорівнює 1,06 км). Автор хроніки наводить назви станцій, через які пролягав маршрут співробітника Археологічної комісії Т.Г. Шевченка: Київ, Віта, Васильків, Біла Церква, Сквира, Морозівка, Плисків, Липовець, Жорниця, Нижня Кропивна, Брацлав, Шпиків, Джурилів, Серби, Могилів-на-Дністрі, Яришів, Курилівці, Літневці (Нова Ушиця), Сцібори (Соснівка), Рахновецька, Кам'янець-Подільський.

То був найзручніший і найкоротший шлях із Києва до Кам'янця-Подільського, про що свідчать поштові путівники того часу. При цьому Петро Жур посилається на повість Т.Г. Шевченка "Прогулка с удовольствием и без морали", де герой твору їде на Поділля і Волинь через поштову станцію Віта, з якої і починається уже згаданий маршрут. Далі автор хроніки повідомляє, що "у Кам'янці-Подільському Шевченко прожив не більше тижня — попереду була неблизька дорога до Почаєва та інших міст Волині".

У місті над Смотричем Шевченко відвідав Подільського цивільного губернатора і вручив йому пакет № 7248 від генерал-губернатора і архієпископа Подільського і Брац-лавського Арсенія. Зустріли його приязно. Наступного дня Арсеній надіслав у Київ листа, в якому повідомив, що розпорядився сприяти Шевченкові у всьому. І Тарас Григорович відвідав усі храми, усі монастирі міста. Оглянув фортецю, мури, всі башти, брами, зовнішній вигляд старих будинків. Власне, для виконання завдання йому потрібно було оглянути все старе місто. Зібрав і записав відомості про народні легенди, пісні, оповіді. Зустрівся з багатьма людьми. Зупинився і жив поет у готелі.

Відомий хмельницький письменник і шевченкознавець Микола Магера в своїй публікації "Т.Г. Шевченко на Поділлі" ("Радянське Поділля", №92, 06.05.1984 р.) указав, що "з Кам'янця-Подільського Тарас Григорович вирушив 3 жовтня 1846 року і прибув до Житомира — тодішнього центру Волині — 5 жовтня". При цьому добавив: "Житомирським поштовим трактом потрібно було проїхати на перепряжних 276 верст через такі поштові станції: Нігин, Тинна, Ярмолинці, Проскурів (тепер Хмельницький), Ма-сівці, Меджибіж, Летичів, Новокостянтинів, Хмільник, Уланів, Райгород, Бердичів, Кодня, Житомир".

Але ж як тоді, яким маршрутом Великий Кобзар добрався до Почаєва? Адже те, що під час подорожі на Поділля і Волинь Т.Г. Шевченко побував у Почаєві — факт незаперечний. І про це свідчить його малюнок "Почаївська лавра з півдня. 1846" з альбому репродукцій художника "Т.Г.Шевченко" (Київ, Мистецтво, 1984, п. 41) .

Найбільш вирогідно, що маршрут поета з Проскурова до Почаєва, де згідно з одержаним завданням йому треба було намалювати три картини про Почаївську лавру і саме місто, лежав не через Летичів, а через Старокостянтинів та Заслав, що був найкоротшим та про що, власне, і згадувала вище Д. Гостинна в своїй статті.

Отже, питання тракту Т.Г. Шевченка з Проскурова до Житомира — спірне для науковців до цих пір. Щоправда, М. Ільчук в своїй публікації "Шевченко про наш край" ("Подільський кур'єр", № 20, 2004) беззаперечно вказує: "А далі шлях Кобзареві стелиться до Житомира через Ярмолинці, Проскурів, Летичів, Бердичів, інші поштові станції. З Житомира дорогою на Волинь Шевченко відвідав Новоград-Волинський, Корець, Острог, Кременець, Поча-їв". Чим взагалі знімає з порядку денного розгляд науковцями цього сумнівного питання. А чи насправді було так? Архівних підтверджень маршруту немає. І сам вираз автора "З Житомира дорогою на Волинь" — не зовсім зрозумілий. Адже, як зазначалось раніше, Житомир на той час якраз і був центром Волині.

Історик Орест Левицький станом на 1894-й рік зафіксував, що на той час невідомо, які пам'ятки архітектури на Поділлі і в Кам'янці-Подільському Шевченко оглянув, адже підготовлений ним детальний звіт разом з малюнками, текстами народних переказів і пісень в справах Київської археологічної комісії не збереглися. Щоправда, вдалося віднайти лише рапорт Шевченка від 31 грудня 1846 року на ім'я генерал-губернатора. В ньому вказується залишок коштів в розмірі 34 рублів 69 копійок, які залишилися з 150 рублів сріблом, виділених на поїздку. І ще — в інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України зберігається подорожній малярський альбом поета, у якому рукою вчителя географії Кам'янець-Подільської гімназії Петра Омеляновича Чуйкевича записано три подільські народні пісні — "Пливе щука з Кременчука...", "Зійшла зоря ізвечора...", "Ой, Кармелю, по світу ходиш" про народного месника Устима Кармелюка. Під ними підпис: "3 жовтня 1846 року. Кам'янець-Подільський. Від Петра Чуйкевича". А всього в альбомі понад 20 пісень із Поділля та Волині. Народні пісні, які Шевченко зібрав на Поділлі, він опісля узяв з собою в заслання. І в 1848 році на їх основі написав поему "Варнак", а згодом з'явилася однойменна повість. У варнаку Кирилі, каторжникові-втікачеві, можна легко впізнати Кармелюка.

Так що сьогодні ми, подоляни, ходимо дорогами, по яких в свій час (а я маю на увазі 1846 рік) переміщувався Тарас Шевченко.

А першою його книжкою був "Кобзар", який вийшов у світ майже в день других роковин викупу Шевченка з кріпацтва. Це була чи не найсвітліша, найрадісніша доба життя поета.

Книжку видано коштом видався П. Мартоса. Хоча своєю появою в світ "Кобзар" завдячує в першу чергу поету Є. Гребінці, а уже потім П. Мартосу. Цензор П. Корсаков виявився прихильником до автора і доволі швидко схвалив збірку. Здійснене ним цензурування стало найменш лихим порівняно з розглядом творів поета пізнішими цензорами. Шевченко згадував про нього, як цензора: "Моторний, спасибі йому". Набирався і друкувався "Кобзар" у Санкт-Петербурзі приблизно місяць. 18 квітня 1840 року він з'явився у петербурзьких книгарнях по ціні — карбованець сріблом за примірник. Обсяг видання — 115 сторінок (перші примірники, їх було кілька) і 114 сторінок (другі, майже весь тираж, після деяких купюр). Спочатку книжка була випущена в синювато-синій м'якій паперовій обкладинці. В так званій "німій" обкладинці, без будь-якого на ній друкованого тексту (сьогодні, на жаль, не маємо в первіч-ній обкладинці жодного примірника).