Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці - Старицький М. П.

Старицький М. П.

ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ, ТА Й НА ВЕЧОРНИЦІ

Драма із давніх часів, народна, з музикою, співами, танцями, в 5-ти діях

(Сюжет взято із народної пісні і народного переказу про Марусю Шурай)

1-а дія - «Меланка» 1

2-а дія - «На вечорницях»

3-я дія - «Лиха рада»

4-а дія - «Приворот-зілля»

5-а дія - «Несподівана смерть»

Вустя Шурай - вдова, жінка підстаркувата.

Маруся - її дочка, 18 літ.

Грицько Шандура - парубок, з козаків-підпанків.

Дарина - його сестра і молочна сестра Марусі.

Наталка - друга сестра Грицька, 10 літ.

Васько - брат його, хлопчик 6 літ.

Хома - родич Шандурів, підстаркуватий.

Меланка - його баба, стара.

Потап - молодий козак, товариш Грицька.

Галина Шеньова - з багатої сім’ї дівчина.

Дмитро - підпарубочий.

Степанида - стара дівка, ряба.

1-й, 2-й, 3-й і 4-й парубки.

1-а, 2-а, 3-я дівчата.

Торбаніст, десяцькі, люди, парубки й дівчата.

Одіж на всіх стародавня: плахти, намітки, жупани, кунтуші.

Замерзлий ставок, пообіруч хати. Здалеку село. З крутого берега, вглибині, спуск до ставу. Вечір, а далі ніч.

Маруся, Галина, Дмитро, дівчата і діти.

Сковзаються і спускаються на санках з горки.

Галина. Ану, хто кого перегонить?

Дмитро. Давай!

Галина. Е, в тебе ноги довгі!

Дмитро. Хіба тут бігти? Он у тебе хоч коротюсенькі, та на підківках!

Галина. Так ставай же разом! Ей, ви, дітвора! З сковзалки геть!

Дмитро. Наталко, набік!

Сковзаються, діти розбігаються, а Наталка підсковзнулась і упала,- плаче.

Наталка. Чого ти штовхаєшся? Гм-м! (Плаче.)

Дмитро. А чого з дороги не збігла?

Наталка. Так я не підбіжу, бо в батькових чоботях, а-а! (Плаче.)

Дехто. Бідненька, не плач!

Дмитро. Заживе до весілля!

Другі дівчата. А ти чого до нас затесався?

Галина. Йшов би на хлоп’ячу сковзалку!

Дмитро. Я з вами щедрувати піду! За міхоношу приймете?

Дівчата. Не треба, не треба, ще покраде все!

Дмитро (до рябої дівчини). Не бійся, тебе не вкраду: ти ще Хомі знадобишся, бо вже давно на тебе носом клює.

Дівчина. Іди к бісу, до родичів твого Хоми!

Дмитро. Тож, певно, вони на твоїм виду горох молотили!

Другі дівчата. Та чого він лається? Проженім цього шибеника!

Починають в нього кидати сніжками, той назад одкида, але дівчата беруть перевагу.

Дмитро. Та стійте! Бо ще вб’єте, то й Меланки не буде у вас!

Дівчата. Не треба нам такої поганої Меланки!

Дмитро. Та я кращий за вас усіх!

Дівчата. Ах ти, харциз! Женіть його!

Дмитро одступа одбиваючись. Хлопчик плаче.

Дмитро. Що ж ви всі на одного?

Хлопчик. У мене вуха померзли...

Наталка. Насунь шапку!

Хлопчик. Ой, ударили снігом!

1-а дівчина. Та йдіть додому; вже ніч, а вони на сковзалці.

2-а дівчина. Ходім до матері, а то ще дадуть прочухана!

З крутого берега на гринджолах спускаються Маруся і Дарина.

Дівчата (напираючи). Бийте його, бийте!

Дмитро (тікає). Ой гвалт!

Маруся (кричуть). З дороги! Цабе! Цабе!

Дмитро (упавши). Рятуйте: ноги переб’єте!

Маруся. От скажений! Через його трохи не застряла в заметі!

Дарина. А я аж через тебе перескочила!

Маруся. От я йому!

Дмитро. Та цур вам! І без того дісталось! (Побіг.)

Маруся. А що ж, дівчатка, будемо Мелана возити?

Дівчата. Авжеж, авжеж!

Дехто. Он і другі сюди йдуть!

Маруся. От і добре! А де ж ми дістанем хлоп’ячої свитки й шапки?

Галина. Онде Дмитро, тікаючи, кинув!

Дарина. Чудесно! А хто ж Меланом буде?

Маруся. Нехай Галина: вона легенька.

1-а дівчина. А справді, не важко буде возити.

2-а дівчина. Так одягайся ж!

Дарина. Та мерщій, бо вже й зорі на небі.

Маруся. Дай же я тобі вусики ще намалюю.

Галина. Та ти мене всю вугіллям обмажеш!

Маруся (намалювавши). Ні, ні,