Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці - Старицький М. П.

Степанида. Та ні ж! Він парубок нічого собі - друзяка!

Грицько. Як жидівська собака!

Маруся. Я не знаю, Грицьку, з якої ти речі так уївся на Потапа.

Грицько. А, і заступниці знайшлись? Вибачайте, я вас не примітив.

Маруся. Спасибі за ласку!

Грицько. Та знаєте... зайшла річ за таку парсону, що нам уже і підступити страшно. Ви вибачте вже мені, що насміливсь... уразити ваше серце... таке упадливе до благеньких!..

Маруся. Мого серця не чіпай!.. Може, воно справді дурне... не вміє розпізнати людини; але на зневагу не дасться!

Грицько. Вірно?

Маруся. Побачиш!

Степанида. Та годі вам! Щось таке завели! І чого ти, Грицьку, справді присікався? Хіба Марусі заказано заступатись за Потапа? Ну, він тобі таким здається, а їй другим...

Маруся. Тут не в Потапі діло... а коли чоловік може з доброго дива, з великого чуда ламати усе, не розпитавшись... то такого не слід і шанувати...

Грицько. Ха-ха-ха! Пропащі, значить, ми... Чи нема у вас, паніматко, хустки очі утерти?

Степанида. Схаменись та перепросись краще!

Ті ж, Хома і парубки.

Хома. Вітаймо зразу піснею! (Співа.)

Ой у лузі та і при березі

Червона калина.

Хор

Породила та й удівонька

Хорошого сина.

Хома

То було ж тобі: моя [рідна] мати,

Цих брів не давати!

Хор

А було ж тобі, гей, ти моя мати,

Щастя й долі дати.

Хома

Розвивайся а ти, сухий дубе,-

Завтра мороз буде.

Хор

Убирайся, молодий козаче,-

Завтра похід буде.

Хома

Я морозу та і не боюся,

Зараз розів’юся.

Хор

Я походу та і не боюся,

Зараз уберуся!

Дмитро. Вечір добрий, дайте нам пиріг довгий, а коли скупі на плату, то пустіть хоч у хату!

Степанида. Спасибі, спасибі! Милості просимо! На чім стоїте - сідайте, що принесли - вживайте, нашим гостюванням не гребайте!

Дмитро. Де там гребати - понаставляли з ласки, що й не поїмо! (Показує на порожній стіл.)

1-й парубок. Не журись! На поміч дяка покличемо, то й стіни погризе!

Дехто. Правда, правда!

Сміх.

1-й парубок. От у нас паніматка щедра, як матка.

Дмитро. Штука?! А сини ж які? Один я чого варт!

1-й парубок. Що й казать! Сім літ хліб не родився, поки ти на світ появився!

Дмитро. То-то ж!

Степанида. Ну, роздягайтесь же, дітки, та грійтесь: певно, померзли?

Дехто. Подубли на гробаки, чисто...

Веселий сміх; хто гріється коло печі, хто тупає; Грицько здоровається з хлопцями, Маруся з деякими кланяється; чутно: «Здоров!», «З Новим роком!», «Як ся маєш?».

Потап (підходить до Марусі). Здрастуй, моя кралечко! Спасибі, що прийшла!

Маруся. Нема чого дякувати: прийшла сама для себе.

Потап. Хоч і для себе, а нам утіха!

Маруся. Малий мені в тім клопіт!

Потап. То-то й наше горе! (Говорить тихо.)

Маруся понура.

Хома (на другім боці кону, до себе). Маруся тут була з Грицьком! Досадно! (До Грицька.) Здоров, Грицьку! Що, балакав з Марусею? Порозумілись?

Грицько. Порозумілись, як собака з кішкою!

Хома. Жалко мені тебе, голубчика; якого парубка зацурала!

Грицько. Ет, байдуже!

Хома. Та й то правда, не до пари вона!.. А що ти, не думаєш після свят на Дін по рибу? 4

Грицько. Хто його зна. Грошенят обмаль!

Хома. Про це діло можна й поміркувати.

Йдуть углибину, тихо балакаючи.

Дмитро (од печі). Ой, замерзну, замерзну! Уже я коло печі труся та мнуся, половину на себе витер, та нічого не помага: зверху мов і одтав, а всередині самий лід, чиста сковзалка! Дайте, мамо, чого не чого туди влити, щоб розмокло, а то пропаду!

Маруся. А, бідний хлопець! Та порятуйте-бо його справді! На пробі ж кричить.

Дмитро. Спасибі тобі, Марусечко, що зглянулась!

Дехто. Як за нього - то й заступаються; а нас хіба корчі не беруть?

Хома. Паніматко! Котіть барило!

Степанида. Не помруть, хай заждуть трохи: дівчат нема, та й в посудину треба перелити.

Дмитро. Я поможу!

1-й парубок і другі. Куди тобі! Молодий ще, надірвешся... Ось ми до послуги!

Кидаються до Степаниди, сміх, сутолока. Чутко голоси: «Не штовхайся!», «Перевернеш!», «Барило перевернеш!», «Розіб’єш!», «Та гетьте к бісу!».

Хома (тихо до Потапа). Не дайся ж на посміх.

Потап. Аж очмаріє!

Хома відходить вглибину і жартує з деякими парубками.

Дмитро (його відштовхнула юрба). Що ж це за розбій? І дівчат катма, і до барила не пускають! Дайте мені хоч насіння на забавку, а то сяду отут та й плакатиму! (Сідає долі.)

Маруся