Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці - Старицький М. П.

мене, зненавиділи дитину; хлопцем ні од кого я й доброго слова не чув; тільки сміх, та лайка, та бійка виховували мене. Я мусив їх приймати покірно, з сміхом, а в серці кипіла злоба. Доріс я до літ, хазяїном став, а все-таки і грошима не здолав купити собі серця,- ну й зненавидів же я усіх! Став я ховатися од людей, поки й сивизна вкинулась,- та не сховавсь од Марусі! Пройняла вона гострим поглядом, вразила ущипливим словом, опалила красою! Вона сміється з мене, а в мене печінки тліють; вона глузує з мене, а моя кров від того ще більше смолою кипить... І невже я її не дістану?.. Невже розум і гроші не можуть поборотись з красою?! Ні, поборемось ще! (Іде у ворота до себе, але не зачиня їх зовсім.)

 

ВИХІД IV

 

 

Маруся і Дарина.

 

Маруся. І де б ті парубки колядували?

Дарина. Не видко щось... а ти до наших не вернешся?

Маруся. Нехай самі... обридло, та й холодно...

Дарина. Не так, кажи, холодно, як скучно.

Маруся. Та таки й скучно самим... Що це твого брата, Грицька, ніде не видко? Слабий, може, чи що?

Дарина. Ні, хвалити бога, здоровий; його ж оце з місяць дома не було: ходив з хурою.

Маруся. Знаю. Так уже ж буде з тиждень, як він вернувся, а й у хату не плюне, очей не покаже... Не знаєш ти, серце, з якої б причини?

Дарина. Хто його зна... Я й сама помічаю, що брат перемінивсь... Все сумний якийсь ходе... Часом закине про тебе слово, та немов подавиться...

Маруся. Сердиться б то, чи так?.. Може, не хоче і згадувати?

Дарина. Либонь, сердиться.

Маруся. Наговори якісь... Чиї ж би це штуки?.. Треба довідатись.

Дарина. Та бачиш, серденько, ти таки часом необачна: жартуєш з усіма... не пропустиш нікого; то словом ущипнеш, то квітку пришиєш, то пісню зложиш...

Маруся. Ну, так що ж?

Дарина. А то, що за тобою всі парубки на́падом, мов їх трясця трясе!

Маруся. Нехай і трясе на здоров’ячко: мені байдуже...

Дарина. Тобі байдуже, а другому, може, серце розривається надвоє...

Маруся. Себто мені для вашого спокою у черниці пошитись, чи що?

Дарина. Не в черниці, а вдовольнитись одним.

Маруся. Так ні з ким би то й слова не промовити? Я не така!

Дарина. Так ото й негаразд... може, через те й брат сумує!..

Маруся. Ні, сестрице, Грицько мене зна: коли я полюбила кого, то до смерті не викину з серця... а то, що я весела, жартлива, то така моя вдача. Я, може, часом сміюсь і співаю, а у мене отут (показує на серце) клекотять сльози...

Дарина. Чого ж тобі журитися? Хороша, як сонце, щаслива... всі за тобою гинуть... То кому другому, так, може, тільки подушка зна!..

Маруся. Ех, голубонько моя, у всякого своє горе! А що братові твому нема чого думати: не переміню я, кого вибрала, хіба сам одкинеться... Тільки й дати посміятись над собою, то краще мені живій у сиру землю лягти!

Дарина. Слухай, Марусе... я б тебе попросила...

Маруся. А що?

Дарина. Давно хотіла... та якось ніяково... трудно...

Маруся. Та що ж там такого? Кажи мені щиро, не бійся: я люблю тебе.

Дарина. Знаєш, голубко, я за Потапом... мука моя, погибель моя!.. Як це лихо мені сталось, і незчулася... Перше, здавалось, і він упадав коло мене, тим і вразив моє серце... а тепер, бачу, за тобою гине... Пропаща я! (Плаче.)

Маруся. Не плач, моя квіточко, не плач! (Обніма її.)

Дарина. Коли ти мене жалієш хоч краплю... не жартуй з Потапом... не дратуй його! Адже ти його не любиш? Може, коли ти одсахнешся... він знову... Ох, нещасна я!

Маруся. Заспокойся, заспокойся, Дариню! Я так жартувала з ним, як і з іншими; я не знала, що ти його любиш... Тепер обминатиму третьою вулицею... Ну, розвеселися ж! Засмійся, моя квіточко!

Дарина. Та я вже не плачу... Так не чіпатимеш?

Маруся. Та ні, ні! Цур йому! Так оджахну, що й носом закрутить!

Дарина (цілує Марусю). Голубочко моя, серденько, рибонько!

Маруся. А ти й сама не потурай журбі; дивись байдуже,- сам побіжить! Далебі, так!

Дарина. З серцем не справлюсь!

Маруся. Здави та смійся, співай! Ну! Та кинь, єй-богу, лихом об землю! Ну, ну! (Крутить Дарину.)

Дарина. Та я вже сміюся!

Маруся. Так і слід. Давай краще йому пісню зложимо! Слухай та підтягуй! (Співа.)

 

Маруся і Дарина

Ой Потапе, джигуне,

Який ти ледащо:

{Ведуть тебе до пана,

Сам не знаєш за що.} Bis

 

Тоді будеш знати,

Як будуть карати -

{І на руки, і на ноги

Диби надівати!} Bis

 

Ой на руки дибки,

На ноги дибиці:

{Оце ж тобі, джигуне,

Гарні молодиці!} Bis

 

А на руки дибки,

На ноги диб’ята,

{Оце ж тобі, джигуне,

Молоді дівчата!} Bis

 

На вулиці не була:

Конопельки терла;

{Не бачила джигуна,