Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

підносить над головами міського натовпу: їхнє щастя — одна лиш подоба щастя. Зірви з них машкару — і зневажиш їх. /9/ Перш ніж купити коня, велиш зняти з нього попону; до рабів, що на торговищі, так само приглядаєшся, коли вони скинуть одяг, аби не лишилась непоміченою якась вада. Чому ж про людину судиш, коли вона в оболонці? Торговці рабами вдаються до всіляких хитрощів, щоб приховати те, що може не сподобатись, тому-то сама прикраса викликає у покупця підозру: побачивши, приміром, гарну пов’язку на руці чи нозі, скажеш ту пов’язку зняти й показати тобі голе тіло. /10/ Бачиш того скіфського чи сарматського володаря з пишною відзнакою влади на голові? Якщо хочеш його оцінити, пізнати, що то за людина, розв’яжи йому ту пов’язку на чолі — й побачиш чимало зла під нею. Та що там розводжусь про інших? Хочеш оцінити сам себе? Відкинь гроші, дім, почесті — зазирни у себе! Бо ж нині ти ціниш себе думкою інших.

Бувай здоров!

Лист LXXXI

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Нарікаєш, що натрапив на невдячну людину. Якщо це вперше, то подякуй або долі, або своїй обачності. Втім, обачність у цьому випадку послужить хіба для того, щоб зробити тебе недобрим. Адже, уникаючи невдячності, відступиш і від добродійств: боячись, аби не пропали вони намарно в інших, доможешся того, що пропадуть вони в тебе. Але хай краще зостануться невіддячені, ніж незроблені. Сіяти треба й після поганого жнива. Не раз усе те, що пропадало через постійну безплідність поганого грунту, надолужувалося щедрим урожаєм лишень одного року. /2/ Заради того, щоб надибати хоч одну вдячну людину, варто випробувати й невдячних. Ніхто в добродійствах не має аж такої певної руки, щоб не помилявся. Але хай хибить, тільки б іноді влучав. Після бурі, що розтрощила корабель, знову пускаються в море. Лихваря не прожене з торговиці розтратник. Життя скоро закостеніє у лінивій бездіяльності, якщо треба буде відійти від усього, що знеохочує нас перешкодами. Тебе ж хай ті перешкоди зроблять ще діяльнішим. Адже за непевну щодо успіху справу потрібно братися раз по раз саме з тим, щоб колись нам таки пощастило.

/3/ Але все це я достатньо обговорив у тих книжках, які названо «Про добродійства». Тут, мабуть, варто глибше вникнути в питання, яке, на мій погляд, не було там належно роз’яснене: чи той, хто нам спочатку посприяв, а потім нашкодив, розрахувався з нами і звільнив нас від боргу? Якщо хочеш, додай ще те, що він значно більше опісля нашкодив, аніж перед тим посприяв. /4/ Хочеш знати слушне рішення безстороннього судді? Він урівноважить одне другим і скаже: «Хоч кривда й вагоміша, але ту частку, якою вона переважила, я зараховую до добродійства». Більше зашкодив? Але ж допоміг раніше! Треба й час взяти до уваги. /5/ Очевиднішим, ніж вимагало б нагадування, є ще й таке питання, яке мусимо поставити: чи допоміг добровільно і чи не нашкодив, бува, мимовільно? Адже, обговорюючи добродійства і кривди, потрібно враховувати намір. «Я не хотів робити добра: схилили мене чи то чемність, чи наполягання, чи сподіванка вдячності». /6/ З яким серцем подано, з таким же й має бути віддано: на терези слід класти не те, скільки хто дає, а з якого серця той вчинок вийшов. А тепер відкладімо припущення. Добродійство хай буде добродійством, кривда, що виявилась більшою від нього, — хай буде кривдою. Доброчесна людина кластиме на вагу тягарці, мовби ошукуючи себе саму: де добродійство, там щось додасть, де кривда — відніме. Інший, ще м’якший суддя (саме таким я б волів бути), вважатиме своїм обов’язком зовсім забути кривду, а пам’ятати лише про добродійство. — /7/ «Але, — заперечиш, — хіба справедливість не вимагає віддати кожному належне: вдячністю платити за добро, помстою чи принаймні неприязню — за кривду?» — Це так, але тільки тоді, коли один хтось завдав нам кривди, інший — зробив добро. Бо якщо ті два вчинки — від однієї і тієї ж особи, то добродійство загладжує кривду. Адже тому, на кого не варто гніватись, навіть якби він попередньо не прислужився нам, ми зобов’язані чимось більшим, ніж вибаченням, якщо він скривдив нас після свого доброго вчинку. /8/ Але я не зрівнюю тих двох різних вчинків. Зрозуміло, більше ціную добродійство, а не кривду. Проте не всяк, хто вдячний, знає, що він у боргу за добродійство. Навіть перший-ліпший з юрби, неосвічена, недалека людина, може відчувати вдячність, особливо після тільки-но отриманого добродійства, але він, кажу, не знає, скільки за це винен. Лише мудрець може належно оцінити кожну річ. Бо дурень, про якого щойно мовилось, хоч би й не позбавлений був доброї волі, повертає борг або менший, ніж треба, або не тоді й не там, де випадало б це зробити. Те, чим слід було б віддячитись, він мовби проливає чи розкидає. /9/ Аж диво бере, наскільки припасовані деякі слова до відповідних речей, наскільки докладно давній звичай мовлення окреслив ті речі найвиразнішими знаками, які вказують нам наші обов’язки. Ось ми кажемо, що хтось комусь «відніс» вдячність; відносити — значить добровільно приносити те, що ти винен. Не говоримо ж «віддав» вдячність: віддають же й ті, від кого вимагають, аби вони віддали, як і ті, хто це робить супроти своєї волі, з примусу, робить будь-де або через будь-кого. Не кажемо, що хтось «відклав» або «сплатив» добродійство: не підходить тут жодне із слів, що стосуються виплати боргу. /10/ «Відносити», повторюю, означає нести якусь річ тій людині, в якої ти її отримав. Отже, це слово означає добровільну дію: хто відніс, той зробив це самохіттю.

Мудрець усе розважить сам із собою: скільки отримав, від кого, коли, де, в який спосіб. Тому не можемо погодитися з думкою, що хтось інший, окрім мудреця, вмів би належно віддячитися. Також обдарувати добродійством ніхто не зможе краще, ніж мудрець, — той, хто з більшою радістю дає, ніж інший — отримує. /11/ Хтось може зарахувати це до тих наших висловів, які всім видаються несподіваними (греки називають їх paradoxa), й запитає: «Отже, окрім мудреця, ніхто більше не спроможний віддячитися? Ніхто своєму вірителю не зуміє віддати боргу ані, купуючи якусь річ, розрахуватися з продавцем?» — Щоб ми не наразились на ненависть, то знай, що те саме говорив Епікур. Та й Метродор каже навпрямець, що тільки мудра людина вміє бути