Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

Амадор Буено (1584—1649) — землевласник і колоніальний адміністратор капітанства Сан-Вісенте у колоніальній Бразилії. Брав активну участь у конфлікті між іспаномовним і португаломовним населенням Сан-Паулу, якого з королів визнавати сюзереном через династичний союз між Іспанією та Португалією. Підтримав нового короля Португалії Жуана IV і зберіг єдність колонії.

Див примітку 2 «Лінгва-жерал у Сан-Паулу» наприкінці розділу. — Прим. авт.

João Antônio Andreoni (André João Antonil), op. cit., p. 304.

Spix & Martius, op. cit., II, p. 436.

Dr. Joaquim Felício dos Santos, Memória do Distrito Diamantino da Comarca de Serro Frio (Rio de Janeiro, 1924), p. 107.

Не випадково основні центри іспанської колонізації на Американському континенті — Мексика, Гватемала, Богота, Кіто та ін. — розкинулися на значних висотах. Виняток становить лише Ліма, що розташована на висоті 140 м над рівнем моря, неподалік від узбережжя. Найімовірніше, цей виняток можна пояснити не так тим фактом, що сучасна перуанська столиця потребувала зручного місця для торговельних зв’язків з метрополією, як низкою історичних випадків під час Конкісти. Відомо, що першим місцем, обраним для іспанської адміністрації, було місто Хауха, що знаходиться на висоті 3300 м. А Ліма, яка врешті-решт отримала перевагу, на думку одного сучасного дослідника, має завдячувати цим тому фактові, що спочатку коні конкістадорів не були пристосовані до життя на такій висоті. Оскільки успіх іспанського війська значною мірою залежав від того, як впливала на свідомість індійців сама лише присутність коней, це й зіграло вирішальну роль у виборі місця для майбутньої столиці. — Прим. авт.

Cf. Karl Sapper, «Über das Problem der Tropenakklimitization von Europaern», Zeitschrift der Gesellschaft fiir Erdkunde zu Berlin, Hft. 9/10 (Berlim, XII, 1839), p. 372.

Arnold J. Toynbee, A Study of History, II (London, 1935), p. 35 e seg.

Клод д’Абевіль (?—1632) — французький місіонер-франциска­нець, один з чотирьох ченців, відряджених Марією де Медичі на землі Мараньян. Прославився публікацією своїх нотаток, а також як фахівець-ентомолог.

Альфред Метро (1902—1963) — швейцарський антрополог, відомий своїм новаторським внеском у етноісторію Південної Америки, а також дослідженнями африканської культури у Гаїті. Два його твори з етноісторії вимерлого племені тупінамба у Бразилії (1927—1928) вважаються класичними.

A. Métraux, Migrations Historiques des Tupi-Guarani (Paris, 1927), p. 3.

Перо де Маґалаес на прізвисько Ґандаву (означає «з міста Ґент», завдячує батькам, що народилися у фламандському Ґенті) (бл. 1540—1580) — португальський історик і хроніст, найвідоміший твір (1576) має назву «Історія провінції Санта-Крус, яку ми зазвичай називаємо Бразилія».

Ця схожість здається тим незвичайнішою, що на сьогоднішній день нам відомо про здатність народностей тупі-гуарані асимілювати риси чужих культур до своєї, а також «тупінізувати» інші народи. Отець В. Шмідт у своїй праці, присвяченій циркуляції та особливостям культур на Південноамериканському континенті, зазначає, що цей факт не дозволяє «визначити, що є власне культурою тупі-гуарані». — Прим. авт.

Р. Wilhelm Schmidt, «Kulturkreise und Kulturschichten in Sudamerika», Zeitschrift fiir Ethnologie (Berlin, 1913), p. 1108.

Жуан Рамальйо (1493—1580) — португальський авантюрист і мореплавець, велику частину життя прожив серед корінного населення Південної Америки, сприяв португальській колонізації континенту.

Годфрид Генрих Хандельманн (1827—1891) — німецький історик, професор Університету Кіля та директор Музею старожитностей Шлезвіг-Гольштейна. Його праця «Історія Бразилії» опублікована у 1860 році німецькою.