Українська література 17 століття - Автор невідомий

Аби кресом праць довгих бив стовп он давнійший, Укопав-єсь колюмну од земної зони

При берегах, Дніпрових под седмитріони,

Кгде задержиш мешканцьов російських в шуканню Цних наук і в далеком юж пелкгримуванню.

Дав би то бог, кгди би-сьми чужих кривольогов 34 Понехавши, слухали своїх теольогов А впред в церкві славили Христа з Дамаскіном,

Духа з отцем хвалили і з предвічним сином.

Мартин Сурин

вдячность

Що син матці повинен вельце укоханий,

Що слуга пану, в його ласцє вихований,

Що теж пастир, овчарні чулий, неоспалий,

О повіренном собі стаді завше дбалий,

То сь учинив син церкві, отче пречеснійший,

То сь справив слуга богу, і єстесь вірнійший, То сь теж лаврі виконав пастирства твойого,

В превротності не пасеш кгди стада свойого. Церков — матка синові, іж її прагненнє

През мудрость утулив-єсь, подасть виживеннє, Пан теж слузі, бог-творець, за вірность в подданстві Нагородить по смерті в безконечном панстві.

Ми зась, овці, пастиру духовний добиток Принесемо з овчарні наук на пожиток.

З добрих отцев доброє потомство родить,

За цнотливим цнотливий слуга паном ходить, Пастир теж неоспалий доброть овець знаєт,

Злії зась преч з овчарні завше викидаєт.

Отцем, паном, пастиром завше нашим будеш,

Єсли нас в твоїй ласце нікгди не забудеш.

Філипп Миклаиіевський

В ПРЕСВЯТОЙ ТРОЙЦІ ЄДИНОСИЛЬНОМУ І ЄДИНОЧЕСНОМУ БОГУ ЧЕСТЬ, ПОКЛОН, СЛАВА, ВДЯЧНОСТЬ НА ВІКИ

Поганськоє, о боже, глупство юж устало,

Котороє Йовиша богом називало,

Юж щезло і поетов шаленство учоних,

Бо єст у всіх бог єдин вмісто незлічоних.

Прето з нашим падаєм подлим Геліконом

Перед страшним твоєй вельможності троном

А єдного в трьох лицєх знаєм тебе пана,

Єдна богу єдному честь будет оддана. Только просим, справ серця горячость в патроні, Аби в новом загрівав квітки Геліконі.

Іоанн Заруцький

Єсли члонка свойого не жалував в бою

Тот сильний римський рицер, що, речеш, покою Як боронив отчизни Сцеволя 35 безпечний,

З которого повстав род Могилов сердечний,

Знак заїсте потомка, по том кгди все тіло,

Не только руку, жарить наш Сцевола сміло.

альбо Сад уміетності вторий стараннем і коштом яснепревелеб-нійшого во Христі його милості господина отця кир Петра Могили, архімандрита київського, вовводича земль Молдавських, под час весни особливої ку народові російському ласки божої десять літораслій наук визволених юж з себе випущаєт.

ВДЯЧНОСТЬ

Двоверхий Парнасе, поднеси до неба

Ім’я славних Могилов, вдячності потреба.

ПАРНАС

По смутку завше радость в тропи наступуєт,

По темностях зась світлость ту ж ся показуєт, По сухом літі осінь, за тою теж ходить

Зима і час троскливий з собою приводить,

За фрасунком веселлє завше поступуєт,

По зимі часов прикрих весну бог даруєт.

Юж весна утіх нових, веселля нового

Криниця а пожар зась фрасунку старого. З’явилося Гіблейських юж вод струменистих 36

Жродло пісній, з Парнасу, од каналов чистих, При том теж з поль Актейських 37 Зефіри 38 повстають, Пристє весни весьолим вітром освідчають,

Впрод єднак в твоєм саді спрвять охолоду,

Літорослі поднесуть і дадуть погоду,

Фундаторе побожний, цних наук патроне,

Всіх утіхо учоних, всіх муз Цітероне!

Твой Парнас літораслі вдячнії видаєт

І запахов роскошних вонность випущаєт,

А ім свой верх до неба он вишей подносить,

Тим ясній твой хвалебний стан світу голосить.

Василій Сущанський Проскура

Літоросль наук пер в а я КЛЮ 39, ТО ЄСТ ЦВІЧЕННЄ В ЧИТАННЮ ГІСТОРІЙ

Давніх віков одмінний час трудне завитий

Будет міти, кто хочет дость лятво одкрити,

Скоро только з гісторій науки набудет,

В тот же час глупства в речах заразом позбудет,

Познаєт дільность славних російських гетьманов,

Відомості доступить в життю можних паноВ, Європу тот, Азію з Африкою змірить,

Котрий розум в широких гісторіях ширить,

Леч кгди з землі обернет свою мисль до бога,

З гісторій єст простая до неба дорога.

Дай покой, Кліо, прошлим в дільності поганом, Христов живот описуй, іди юж за паном.

Філон Ільковський

Ліюросль наук вторая

МЕЛЬПОМЕНЕ 40,’

ТО ЄСТ ЦВІЧЕННЄ В ПИСАННЮ ВІРШОВ СМУТНИХ І ЖАЛОБНИХ

Час, Музо, жалость віршов смутних одмінити,

Час з ляменту веселлє юж теж' учинити. Мельпомене, зостав юж срокгії жалоби,

Не псуй плачем дня того світлої оздоби.

Гіпполіта 41 сталого цекропом оддавши

І його несмертельних похвал занехавши,

Оддавай честь звитязці, славу, годность, віру, Нехай його шириться можность до Епіру 42.

При небесном земного не забивай вожа,

В Христовой овчарні дость пильного строжа,

А, хвалячи, дивуйся, як єст опочистий

Петр43 в звитязстві а в життю, як би кришталь, чистий.

Стефан Кольчицький

Літоросль наук третяя

УРАНІЯ и,

ТО ЄСТ ЦВІЧЕННЄ В БІГЛОСТІ ЗВІЗДАРСЬКОЙ

Ту юж Атляс 45, о Музо, перестань зстарілим

Прешлим байком вірити, внимай серцем смілим, Юж не кроль мавританськії сфери модеруєт,

Леч найвищий монарха сам небом керуєт,

Кгди затьмив в двох планетах ясность всього світа І не дав розезнати од осені літа,

Тот правдивий астроном з-под землі виводить Звізди душ святих отцев, сам до неба входить.

Але наш дужий Атляс тяжар дость немалий,

Небо носить земноє, в працях неусталий.

О як слушне, пречесний отче, в такой силі Небо, церков двигаєш в небезпечной хвилі.

Максим Кресловський

Літоросль наук четвертая

КАЛЛІОПЕ 46,

ТО ЄСТ ЦВІЧЕННЄ В ПИСАННЮ ВИСОКИХ І ПОВАЖНИХ РЕЧІЙ

Калліопе, звитяжцов преславних похвало,

Умовкни, що ся пред тим за поган ставало,

Не виноси Альциду з Ахіллесом діленим,

Не залецай Гектора з Енеашем 47 сильним.

Ото маєш рицера моцій неслиханих,

Звитяжцю над Еребом 48 сил непоровнаних,

Єсли для справ високих до пекла дорогу Етейові49 змислила, признай то все богу.

По нем теж задивуйся, іж не только старий

Вік множив богатирєв, леч і наш несталий — Поровняєт рицеров наш Могила давніх,

Бо звитяжця таємних єст весполь і явних.

Феодор Сусло

Літоросль наук п’ятая

ПОЛІМНІЯ 5°,

ТО ЄСТ ЦВІЧЕННЄ В БИСТРОЙ ПАМ’ЯТІ МНОГИХ РЕЧІЙ

Пам’ять, Музо, приводиш на пляц залецення,

Пам’ять, скарб непребранний сличного мовення, Кгде слава Цінейова 51, котрий всіх римлянов Імена мів в пам’яті і розность їх станов.

Темістоклес валечний добре пам’ятаєт,

Кгди отчизни здоров’є над все прекладаєт. Гортензія 52 і Кіра 53 припомніннєм гойним, Полімнія, виславуй, з уклоном пристойним.

Але, ра[д]жу, мармуром розпам’ятивання

Терпенія Христова будь із мертвих встання. Зостав, Музо, похвалу на місцю високом,

Кгде бог став звитяжцею над пекельним смоком.

Василій Чудновець

Літоросль наук шостая ТАЛІЯ 54,

ТО ЄСТ ЦВІЧЕННЄ