Українська література 17 століття - Автор невідомий
Позволяю (бо сь годен), продкуй в том клейноті,
Пристоїть, аби сь служив їх так світлой цноті. Вім, же сь нікгди:сь срокгії звикл громи носити,
Тепер срокгость в ласкавость час юж одмінити. Орле, пильнуй презацних Могилов корони,
Бо тот знак всей церкві єст знаком оборони.
Превелебнійший милостивий господине отче, пастирю, патроне і фундаторе наш!
Кроль вафаленський, ясне вельможний милостивий отче, в звичаю бив положив часов певних свічу запаленую подда-ним своїм висилати на знак того, аби горячность милості своєї ку оним виконтерфетувати могл. Кролевая наук Мінер-ва православно-кафоличеськая, превелебний патроне, до того часу барзо неплодная (для великих навальностей і штурмов од виродков соборної церкви, матки нашої), уродивши за ласкою і промислом божіїм немалоє гроно в православной науці православних синов, которії под намет твоєї щодробли-вості, под плащ твойого старання, под упреймость твоєї ку науком зичливості зобравшися, що би за символи своєї ку тобі прихильності виставить міли, не відають. Зішло би ся вправді, яко пану, злото, але сь ти з злотом посполу себе оной оддав. О неслиханої в Росії щодробливості! Зішло би ся, яко од кролевої, дорогоє камінне, але сь ти, каменем неошацованим в цнотах і побожності будучи, за камінне дорогоє синов оної собі розумієш, твердиш І голосиш. А сац (усти всіх людей в баченнє і розум не убогих) тим будучи, чим єст золото межи крушцами, чим діамент межи каміннєм коханков наук з милості ку церкві, матцє своєї, за таких же дрожиш бити. Которую то церков православную, земноє небо, як ніколись ”АтАа£ той ouqosvov ияобє^ато 32, двигати і посилкувати рачиш. О заїсте золотом ест-єсь, гди золотом погор-жаєш, а православно-кафоличеськую науку любиш. Єст-єсь
і діаментом, кгди перешкоди і клопоти за школи терпливе зносиш. Єст-єсь і сил Атлянтових, кгди в так тяжких трудах
і працях уставати не хочеш. А поневаж станула оної перед очі слава презацної фамилії ясневельможних Могилов, которая з дідичних двох столиць, молдавської і волоської, лінію свою ведет, і марсових твоїх праць, которих-єсь напро-тив оттоманським цербером подиймовав і добровольноє згорженнє світа которого под ноги подославши, за богом єсь ся Христом удав, а при той зась славі обок станув гуфець ушикований, оная людськость, побожность, онії твої цноти, оная до намнійшого склонность, згола на здуміваннє Мінерві. Умислила прето, вельможний наш добродію, гору тобі виставити. Гору, мовлю, Парнасу 6 і Гелікону7, на которих аби ся весь світ малий могл твоєї слави і тєлесним і душевним оком дочитати. Не дивуйся! Пристоїть так зацной славі на горі вдячності од нас поставленой бити. Бо слава, високо літаючи, високо сідаєт. Пристоїть так зацной славі на горі. Бо маєт гуфці, которії для показання гойних церкві божой добродійств добивають. Пристоїть так зацной славі на горі, абовім так знаменитії і немаль врожонії тобі поступки на гору небесную впроважати побожних людій звикл. Пристоїть заїсте, кгди за вступеннєм сонця в знаки пувночнії світ зем-
ний з зими ся смієт, гари квітками одівает і, взрок утішаючи, фарбует, а звлаща, кгди сонце предвічноє з-под земних країв виникнувши, душу знову на гору спасенія подносить. Одтвори ж, вельможний патроне, ворота зичливості твоєї той горі, которії ся кождому одтвором ставили. Одтвори, ач подлой
і невисменитой, єднак же правдивой і не облудной, поневаж правда і щирость хоч в наубожших великої завше у тебе поваги єст.
Найменший з братії общежительної монастиря Печерського, превелебності твоєї в духу син і послушник Софроній Почаський, гимнастес кіновита монах печерський, реторики професор
Сцептра тот зоставуєт шарлат і корони,
Кого бог взиваєт до свої оборони.
Щасливим сь, пречеснійший о архімандрите,
Которому познаннє бога єст одкрито.
Зверхность, слава, оздоба — то все под ногою,
Віра, милость до бога — то над головою.
ГЕЛІКОН,
То ест Сад уміетності пероий, осьм кореній визволених наук 8
в собі маючий, през пречеснійшого його милості господина отця кир Петра Могилу в Росії ново фундований
Вдячность
Гелікон, жродло наук, вдячность посилаєт твоїй, отче, святині, бо в ней місце маєт
Гелікон
Старих гордость поганов весь світ наповнила
Скоро только їх глупство мудрость заслонила,
Бо гди наук початок з Гіппокріну маєт,
Юж Пегаса 9 аж назбить з Кадмом 10 виславляєт.
Чому ж барзій не нам честь тая тепер служить,
Котрим власность правдивих наук первій плужить?
Кто не свідом, іж мудрость з Едема 11 Сіону Подана єст, а то фальш, же би з Гелікону?
А нам зась од Сіона закон, мудрость, віру Даровано, за тим теж і слави над міру.
Приступи, Геліконе, дай честь, познай пана, ' Опустивши жовнірство, привітай гетьмана,
Наклони верх з-под неба до земного долу,
Звитяжцю нам поткаєш з в’язнями посполу.
В особі твоїй світлой, отче велебнійший,
Вітаю кроля, вижу тріумф- презацнійший.
Юж Геліконід 12 з Фебом 1ь розкошним ховати Не позволю і пісней вдячних їм співати.
То твоїй превелебной все служить особі,
Високоє в високой ім’я єст оздобі.
Стефан Стрибиль
Корснь умієтності перший ГРАМАТИКА, УЧИТЬ СЛОВ І МОВИ
Розумному под небом где місце звіряти
г Позволено, там можеш то лятво познати,
Якого би пожитку била і похвали
Слов складання наука, през час так немалий.
Хто би відав, як звано кити вод глубоких,
На повітру і землі мешканцьов широких?
Єще людєм і над тих погребна єст мова:
Хто не глупий, заж не тот, що не мовить слова?
Не дивуйся, бо негДись до згоди призваний
То ж побідив син з Маї 14, под Ксанфом спитаний.
І я теди, спитавши, єсли не по мові
Знать ретора, по ту дам глупство ослові.
Тот корень в твоїм саді, отче пречеснійший,
Заквітнет з Геліконом, над сонце яснійший,
Кгди в Росії потомок славних роксолянов
В науках поровняєт премудрих поґанов 15.
Тілько аби звитязця пекельного смока
Заховав вцале віру правую з востока.
А где сонцю єст місце, того ж дознаваєт Твоє ім’я, кгди місце в грамаітицє маєт.
Григорій Трипольський
Коремь умієтності в торий РЕТОРИКА, УЧИТЬ СЛОВ І ВИМОВИ
Кди би в землі Єгипськой не Нілові води,
Завше би без пожитку били огороди.
Ніл в Єгипті хліб множить, з Нілу весь достаток, Питтє, покарм і пришлих пожитков задаток.
Леч над міру кгди берег вода превищаєт,
Юж в том року жизності земля не пущаєт.
Альбо мній, ніж потреба, кгди води приносить,
Мній теж і того літа .трави косар косить. Красомовство заїсте того ж подобенства
Било некгдись у старих, бо кгди
