Українська народна писанка - Віра Манько
У ранньоземлеробській культурі хрест був знаком бога землі. Сама графема позначала чотири сторони світу, структурно-просторову організацію світу, що більше стосувалася землі: саме за такою схемою будували стародавні міста; хрестом на чотири ділили півсфери яйця. В епоху сонячного культу хрест, що походить від схематичного зображення птаха, – в давніх мітологіях сонце уявлялося птахом, що летить по небу, – став солярним знаком. Але хрест не просто символ сонця, це ідеограма, що передає «уявлення про сонце, яке проходить по небу протягом дня, з’являючись (народжуючись) ранком і виходячи (помираючи) ввечері, щоб завтра знову воскреснути» (5, 100). Християнство лише закріпило значущість хреста в орнаменті.
Вочевидь, хрест (крест) має певний стосунок до процесу видобування вогню, як свідчить А. Голан, принаймні лінгвістичний: укр. кресати означає видобувати вогонь, звідси кресало і всі похідні, що стосуються зброї (кресниця, кресак, кріс); лит. крейес – купальський вогонь; укр. [с]креснути (танути), напевно, пов’язане з воскресати (оживати), словен. крес – день сонцестояння.
Свастя мала таке ж значення, що й хрест; її особливістю була можливість позначати рух за сонцем – добрий, та проти сонця – поганий. Окрім того, ймовірно, що диск із хрестом позначав добу, а зі свастею – рік. Свастя вважалася знаком, що провішував добро, відвертав нещастя, а також впливав на дітонародження, тому писанки з цим хрестом дарували тим, хто не мав дітей.
Восьмираменна зірка, так звана «ружа», могла позначати різні світила. Якщо вона зображалася з двох сторін яйця, то символізувала сонце, коли ж таких знаків було декілька по всьому полю писанки – то зорі. «Ружі» мали дуже різні назви: «бокова рожа», «сторчова рожа», «повна рожа», «шолудива рожа».
З культом сонця був пов’язаний також і культ оленя та коня. За давніми віруваннями, сонце протягом доби перебуває як на небі, так і під землею, і саме олень виносить його вранці на своїх рогах з-під землі на небо. Втім у часи ранньоземлеробської культури вважали, що ця небесна подорож небула добровільною: олень викрав сонце в бога землі, який, проте, убив крадія та повернув свій скарб назад. Подібно як Прометей, він приніс небесний вогонь людям, тому його уявляли благодійником і пов’язували із виникненням землеробства, ремесел, знань. Пізніше ці уявлення було перенесено і на коня.
Шлях, яким олень ніс сонце, пролягав на захід – в країну смерті, звідси виникло вірування, що він має супроводжувати душі померлих у потойбічний світ.
Визначальне значення у житті первісних людей мала вода, і тому не дивно, що дуже багато писанкових орнаментів містять у собі її знак, що виник ще в часи неоліту, – зиґзаґ або хвилясту лінію. Він також позначав Змія – бога земних вод і землі, якому приписували мудрість, безсмертя, лікувальну силу і здатність запліднювати все живе. Й аби народжувалася худоба, роїлися бджоли, вилуплювалася домашня птиця, наші предки молилися до Змія та символічно зображали його на писанках. На території України досі збереглося багато топонімічних назв, пов’язаних із цим культом, наприклад: місто Зміїв, Змієві вали – оборонний вал, що дотепер існує в центральній Україні.
Натрапляємо на писанках й на особливу хвилясту лінію без кінця, яка називається безконечником або кривулькою. Найстаріші зразки безконечника можна побачити на трипільській кераміці часів неоліту (8-4 тис. до X. е.), яку знайшов у 1890 році біля села Трипілля на Київщині археолог Вікентій Хвойка. У різних реґіонах України безконечник має різні варіанти. У східних і центральних областях це великі хвилі, що охоплюють усю писанку, а в західних безконечник, як правило, дрібний і служить для обрамлення основного візерунку. Цьому писанковому орнаменту відповідає образ кривого танцю в пісенній народній творчості (гаївка «Ми кривого танцю йдемо…»).
Крім хвилястої лінії, змію могли позначати також спіраллю або сигмою – знаком у вигляді літери 5.
До символів, що пов’язані з водою, належать і такі, що зображають хмари та дощ. Вони переважно мають вигляд трикутничків з гребінцями або грабельок. Трикутнички можуть бути заштриховані. Деколи біля таких трикутничків є крапочки, що символізують зерно, яке поливає дощ, після чого воно має прорости і дати добрий врожай, – це було своєрідним молінням про небесну вологу.
Знак трикутника багатозначний й, окрім дощу, коли він заштрихований, може означати зоране поле. Таке ж значення мали й ромби та квадрати. Найчастіше вони використовуються на гуцульських та буковинських писанках.
Часто такі геометричні знаки, а також коло, були покриті сіткою, решіткою чи решетом – дуже давньою, ще палеотичною графемою, що позначала богиню неба. Цікаво, що ще в українській декоративній різьбі XV ст. німби на іконах мали решітковий орнамент.
Трикутнички також є на писанках із назвою «сорок клинців». Це справді трикутничків, на які поділена поверхня яйця; вони писані по білому полю, через один або заштриховані, або замальовані у різні кольори. Кожен клинець був присвячений певному виду діяльності людини або явищу природи, наприклад: сонцю, місяцю, зорям, землі, воді, повітрю, оранці садівництву, бджолярству скотарству тощо. При малюванні таких клинців треба було відповідно приговорювати і приспівувати певні гаївки (11, 181-182).
Та первинне значення цього орнаменту, напевно, все ж пов’язане із уявленням про просторовий та часовий поділ: так могли відлічувати якийсь значущий для хлібороба час, ймовірно, час смерті бога родючості, а в християнстві час Великого посту. Згадаймо й про тризну за померлим на сороковий день по смерті. Отже, заштриховані (як правило, знаки землі), і незаштриховані (мають іноді крапку-коло, знак неба) трикутнички мали б позначати ніч та день. Проте таке чергування клинців передає лише ідею часової зміни, і усі клинці
