Українська народна писанка - Віра Манько

Коли береш у руки писанку – це маленьке диво, створене руками простої селянки з віддаленого українського села, – важко собі уявити, що майже таку ж колись – можливо, декілька тисяч років тому – тримав у своїх руках далекий пращур, виписуючи на ній сонячні знаки: динамічну свастю чи витончену спіраль… або раптом посипеться рисочками дощик і засіються крапками зерна, чи «воловими очками» задивиться у твою душу старий бог. А націй – якийсь митець-філософ поклав на чорне тло червоний безконечник.

Втім, для нас, сучасних людей, ті знаки такі ж незрозумілі, як і китайські ієрогліфи. Тому ця невелика книжка, сподіваємось, допоможе декому відкрити для себе великий і самобутній пласт української культури та, можливо, стати палким шанувальником народного мистецтва писання писанок, яке ми ледь не втратили у радянський час. Та, дякувати Богу, традиція не перервалася зовсім, і своїм виданням ми можемо тепер збільшити кількість писанкових взорів у загальноукраїнській скарбниці, які, віримо, дочекаються ґрунтовного наукового дослідження; а також сприятимемо розвою живого ремесла.

Укладаючи книжку, ми хотіли не тільки викласти методу писання писанок, а й дати певне, більш-менш цілісне уявлення про цей феномен, аби, беручи у руки писачок, писанкар розумів, що ж за дійство має в цей час відбутися.

Питання генези української писанки залишається недослідженим: археологія не має жодних свідчень існування на теренах України (Київської Русі) розписаних яєць, тимчасом як на території сусідньої Польщі при розкопках могил Х-ХІІІ ст. (Ополе, Вроцлав, Новоград) знайдено було розписані шкарлупки і навіть одну цілу писанку; знаходили культові яйця і в курганних похованнях скіфів у Східному Криму (ІV ст. до Р. X.) (див. 13, 27). Загалом мальовані яйця знаходили як на території Європи, так і в Африці та Азії. Найдавніші знахідки належать єгипетським та нубійським похованням. Все це, як правило, страусині яйця, в Європі натомість знаходили гусячі та курячі. Кладення яєць у могили було характерне майже для всіх культур Середземномор’я.

Втім, бузсумнівним є те, що своїми коріннями писанка сягає дохристиянських часів, коли на півдні Східної Європи (нинішній Україні) мешкали суспільства із землеробською основою культури. Про те, що писанка належить саме до цієї культури, свідчить її знаковий код, себто орнамент. Ця метамова наших пращурів виходить із землеробської надтрадиції, що «зумовлює стійкість ряду найважливіших образів-метафор (світове дерево, богиня-мати, солярні знаки тощо), тобто затверджує метафоричність народного мистецтва, високу значущість його образів та сюжетів, яка іноді криється за зовнішньо приниженими, побутово-розважальними сценами» (20, 16). Саме у неолітичну епоху були створені перші безсумнівні мітопотичні тексти, записані на мові образотворчих знаків, які є цінним джерелом для реконструкції давніх вірувань (див. 17, 485). І така собі декоративна писанка є уламком цілісної культури євроазійського регіону «часів мітопоетичного мислення», з якої можна багато чого прочитати.

У багатьох мітологіях існує образ світового (космічного) яйця, з якого виникає всесвіт або народжується бог-творець. Так, за ведійською космогонією, з яйця виник творець Праджапаті, також Брахма. У слов’ян яйце було початком всього, прообразом космосу (книжна традиція); вони вірили, що весь світ є подібний до великого яйця: шкаралупа – це небо, плівка – хмари, білок – вода, жовток – земля (див. 22, 397).

А в кераміці трипільської культури можна натрапити на мотив розділеного яйця: зображення подвійного яйця, яке розділяє змій (5, 34). Саме яйце може бути розділене поперек (по діаметру) або знаком змії, або сосонкою, що передає уявлення про поділ на два світи. Звідси треба вважати, що у найдавніших віруваннях космічне яйце, з якого все постало, зніс і поділив навпіл змій, бог землі, підземелля, а також вогню. «Тому один із атрибутів весняного поганського свята, присвяченого воскресінню духа зросту, – яйце, символ змія, божества землі (чоловічого роду), якого вважали, разом з богинею (праматір’ю), родителем всього живого у світі» (5, 33).

Про те, що яйце є атрибутом змія, свідчить найбільш популярна і символічна червона (красна) барва пасхальних яєць: саме червоною вохрою посипали покійника у давнину; яйця називали «красними» навіть тоді, коли барва була іншою (правда, згодом відбулося переосмислення кольору). Отже, цілком зрозумілим стає, чому яйцю приписувалася магічна властивість впливати на родючість рослин, приплід худоби та народження дітей, його здатність лікувати та робити красивим, а також запобігати пожежі й грому – все це властивості Змія-громовика.

В епоху бронзи зі зміною чоловічої та жіночої позицій у світобудові – тепер небо належить богові, а земля богині – яйце стає атрибутом сонячної птиці – півня (у наших казках про яйце таки домінує курка), а отже сонця та відродження, про що свідчить загадка: «Живе родить мертве, мертве родить живе» (курка і яйце).

Звідси деякі вчені вважають, що саме віра у відроджувальну силу яйця була причиною використання його у поховальному обряді. Згідно ж із теорією А. Голана, це – свідчення відходу померлого у володіння змія. Так чи інак, археологи, починаючи з періоду ранньої бронзи, знайшли чимало таких культових яєць (не писанок) під час розкопок давніх могил на території сучасної України. У добу пізньої бронзи виготовляли кам’яні або глиняні яйця.

Відомо, що в період Київської Русі, крім писанок на пташиних яйцях, робили і керамічні. У 80-их роках XІX ст. при розкопках Кривушанської могили археолог Уваров знайшов такі керамічні яйця. На таку ж знахідку натрапив у 1908 році при розкопках на Полтавщині і Вікентій Хвойка. Зовсім недавно, кілька років тому, одну глиняну писанку було знайдено прирозкопках стародавнього Галича (с. Крилос) на Західній Україні (див. обкл.).

Найдавніша українська керамічна писанка, яку знайшли археологи, датується ІX ст. після Р. X. Загалом таких писанок при розкопках було знайдено близько 70 штук; вони були дуже поширені в Київській Русі й мали характерний розпис, що виконувався особливою технікою. На загальному брунатному, зеленому, рідше жовтому тлі – сплетіння жовтих і зелених смуг, яке передавало «сосонку» – вічнозелену рослину, що стелиться по землі. Ці писанки виготовляли у великих містах, де існувало виробництво цегли і керамічної плитки, таких, як Київ, Чернігів тощо (див. 1, 64).

Писанка – абсолютно унікальний витвір народного генія. «В усьому народному мистецтві немає такого предмету, який би конденсував