Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

Здається, що єдиний виняток (навіть у найважливіших міських центрах) становили ті, хто за природою свого ремесла потребував майстерності та істинного художнього пізнання. Один іспанський мандрівник, що у 1782 році опинився в Ріо-де-Жанейро, захоплювався прогресом, досягнутим шліфувальниками коштовного каміння, срібних справ майстрами, а також теслярами, зазначаючи, що їхні товари вже користуються значним попитом у районі річки Прата. На його думку, з часом це могло стати потужним джерелом збагачення. Кількома десятиліттями пізніше Спікс і Марціус також звертали увагу на те, що роботам цих майстрів не бракує смаку та довговічності. — Прим. авт.

«Diario de Juan Francisco de Aguirre», Anales de la Biblioteca, IV (Buenos Aires, 1905), p. 101; Dr. J. B. von Spix e C. F. Ph. von Martius, Riese in Brasilien, I (München, 1823), p. 133.

Йоганн Баптист Риттер фон Спікс — німецький теолог, філософ, а також фахівець з медицини та природничих дисциплін. У 1817—1820 роках приєднався до австрійської експедиції у Бразилії, у тому числі мандрував Амазонкою, разом з молодим ботаніком, натуралістом і етнографом Карлом Фридрихом Філіпом фон Марціусом. Результатом стало тритомне видання «Подорож до Бразилії».

Spix e Martius, op. cit., I, 132.

Ernesto Guilherme Young, «Esboço histórico da fundação da cidade de Iguape», Revista do Institito Histórico e Geográfico São Paulo, II (São Paulo, 1898), p. 89.

«Documentos Inéditos», A Esperança, Itu, 27.III.1867.

Томе ді Соуза (1503—1579) — перший генерал-губернатор Португальської колонії Бразилії. Зробив військову кар’єру в Африці та Португальській Індії. Зміцнив тодішню столицю Салвадор в умовах військової загрози від іспанських колоній.

Documentos Interessantes, XLIV (São Paulo, 1915), p. 196.

Margaret Mead, Cooperation and Competition among Primitive People (New York, 1937), p. 16.

Калдас Барбоза (1740—1800) — бразильський поет, спочатку робив військову кар’єру, потім став ченцем. У вищому світі Лісабона мав великий успіх як поет-імпровізатор меланхолійного спрямування.

Viola de Lereno: Coleção das suas cantigas, oferecidas aos seus amigos, II (Lisboa, 1826), n.º 2, p. 5 e seg.

Герберт Інґрем Прістлі (1875—1944) — північноамериканський історик, завідувач бібліотеки Бенкрофт у Берклі, видатний фахівець з дослідження колонізації Латинської Америки та історії Мексики, педагог.

Цікаво порівняти цю думку з ідеями португальського есеїста Антоніу Сержіу, котрі він висловив у передмові до книги Жілберту Фрейре «Світ, який створили португальці» (Ріо-де-Жанейро, 1940) як заклик до співвітчизників усвідомити своє колонізаторське покликання. На його думку, з давніх-давен погане функціонування будь-якої основної галузі промисловості Португалії змушувало португальців шукати на морі та закордоном тієї економічної рівноваги, якої не вистачало батьківщині. І саме в Бразилії португальці вперше знайшли сприятливе середовище для тих сільськогосподарських культур, що мають першочергове значення для підтримання життя. Такою культурою в усі віки була пшениця, а в нас у XVII столітті нею стала цукрова тростина. — Прим. авт.

Herbert I.Priestley, The Coming of the White Man (New York, 1930), p. 297.

Назва низки торговельних товариств у європейських країнах колоніальної доби (існували Голландська, Данська, Французька та Шведська Вест-Індські компанії). Основними напрямками діяльності була работоргівля, торгівля золотом, сріблом, хутром, кавою, цукровою тростиною, а також піратство.