Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

Капітанства Бразилії — спершу одиниці адміністративно-тери­торіального поділу Португалії, спочатку спадкові володіння, згодом почали переходити під королівське управління. Після успішної експедиції Мартіна Афонсу ді Соузи 1530 року португальською короною були засновані постійні колонії на американському континенті. Через брак фінансових і людських ресурсів їх передали в управління приватним особам, які ставали власниками і адміністраторами. Паралельно екватору було виділено 15 капітанств, що належали 12 власникам.

Подібним чином майже на два століття раніше муніципалітет Сан-Вісенте видав наказ, відповідно до якого жоден християнин не мав права оговорювати перед місцевим язичницьким населенням інших людей чи їхню власність. Аби зафіксувати порушення цього закону, було достатньо присяги будь-якого іншого християнина, який став свідком наклепу. Очевидно, що в цьому разі переважала економічна вигода завойовника, а не почуття расової відмінності. Чернець, брат Ґаспар, використовує цей аргумент серед інших фактів, покликаних довести «недобросовісність португальців у виконанні умов контрактів із місцевими жителями», фактів, що пізніше викликали осуд першого генерал-губернатора Бразилії. — Прим. авт.

Frei Gaspar da Madre de Deus, Memórias para a História da Capitania de S. Vicente (Lisboa, 1727), p. 67.

Жуан V (1689—1750) — король Португалії з роду Браганса з 1706 року.

«Про обрання доктора Антоніу Феррейри Кастру на посаду королівського адвоката та про його належність до мулатів, що не є цьому завадою», Anais da Biblioteca Nacional do Rio de Janeiro, XXVIII (Rio de Janeiro, 1908), p. 352.

Поет Ґонсалвес Діас (1823—1964) і романіст Жозе де Аленкар (1829—1877) — представники романтизму, вихідці з поміщицької інтелігенції. Для їхньої творчості характерні як пишномовні фрази й умовні образи (наприклад, індіанці говорять високоінтелігентною мовою), так і чудові романтичні описи бразильської природи.

Кабокло — презирливе прізвисько метиса від шлюбу індіанки та європейця.

João Francisco Lisboa, Obras, III (São Luis do Maranhão, 1866), p. 383 e seg.

Вікунья (Vicugna vicugna) — вид парнокопитних ссавців родини верблюдових. Зовні нагадує гуанако, проте має менші розміри і більш струнка. Домашня худобина альпака, яку розводять у гірських районах, походить від вікуньї.

Хіпіхапа, або пальма токільї (Сarludovica palmata), — дерево, переважно поширене у гірських вічнозелених лісах Південної Америки, чиє листя використовують для виготовлення брилів.

Франсіско де Толедо-і-Фігероа, граф де Оропеса (1515—1584) — іспанський воєначальник і політичний діяч, віце-король Перу (1569—1581). Створив систему правил і настанов у економіці, політиці, армії й торгівлі, що проіснувала 300 років.

J. de la Riva-Aguero, «Lima Española», El Comercio (Lima, 18.1.1935), l.a sección, p. 4.

Afonso d’E. Taunay, História Seiscentista da Vila de São Paulo, IV (São Paulo, 1929), p. 325.

Martim Francisco Ribeiro d’Andrada Machado e Silva «Jornaes das Viajens pela Capitania de S. Paulo (1803-4)», Revista do Institito  Histórico e Geográfico Brasileiro, XLV, l.a parte (Rio de Jameiro, 1882), p. 18.

Берімбау — однострунний ударний музичний інструмент бразильського походження, пов’язаний з бойовим мистецтвом капоейра.

João Francisco Lisboa, op. cit., p. 382.

Gustavo Beyer, «Notas de Viajens no Brasil, em 1813», Revista do Institito Histórico e Geográfico São Paulo, XII (São Paulo, 1908), p. 287.