Утрачений рай - Джон Мільтон
32—33. І мовив у тяжкій задумі: «Сонцю! // Владико неба, золотокорднне! – Тут Мілтон наслідує монолог Прометея із п’єси Есхіла «Прометей закутий».
74. Й ношу з собою Пекло… Сам я – Пекло! – Тут Сатана повторює слова Мефістофеля із п’єси Марло «Трагічна історія доктора Фауста» (Дія 1, сц. 3).
268. Ні життєдайне джерело Кастильське… – джерело на горі Парнас, де проживали музи.
706. Звабніша од вродливої Пандори… – за грецькою міфологією, перша жінка, яку створив Зевс на покару людям за злочин Прометея, що викрав для них вогонь. Пандора відкрила скриньку, де містилися всі людські пороки, хвороби
781. «Ти Узриїле, поділи загони – біблійне ім'я, яким Мілтон називає ангела.
977. Тенериф – гірська вершина на одному з Канарських островів.
1001. Тебе там зважено. Ти – як пір’їна… – У Гомера на золотих вагах Зевс зважував долі героїв під час битв (Іліада, VIII. 69-74).
КНИГА П’ЯТА
152. Молилися: «О Вічний Добротворче… – Молитва Адама і Єви – розгорнутий парафраз 148 Давидового псалма.
335-336. Які ростуть у нас і за морями…//Понтійським, Середземним чи Індійським… – Понтійським, тобто малоазійське побережжя Чорного моря.
670-671. Летіти при розгорнутих знаменах… // На Північ, в простір наших володінь… – За Біблією, диявол пов’язується із північчю, як сказано у Старому заповіті: «Ти ж сказав був у серці своєму: «Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого, і сяду я на горі збору богів, на кінцях північних, підіймуся понад гори хмар, уподібнюсь Всевишньому! Та скинений ти до шеолу, до найглибшого гробу» (Буття. Ісая, XIV, 13-15).
860. А полум’яний Абдиїл безстрашно… – тут знову Мілтон використовує біблійне ім’я і називає ним вірного серафима – за біблійною традицією це ім’я трактувалося як «раб Божий».
КНИГА ШОСТА
8—10. Коли… // 3 одної брами вилітає світло… // У протилежну тихо входить пітьма… – тут Мілтон перефразовує Гесіода («Теогонія», 748 – 754). За давньогрецькими уявленнями – житло днів і ночей було на краю Землі.
46. Йди, Михаїле, Князю Божих армій… – За Біблією, Михаїл є проводиром небесного війська у битві із Сатаною.
58-61. Хмар чорних налетіла й огорнула… // Всю Гору; в хмарах стріли блискавиць… // Замиготіли грозяно – знак гніву… // Господнього, і сурми прогриміли… – Тут Мілтон наслідує Біблію (Вихід, XIX, 16-20), йдеться про зішестя Бога на гору Синай.
352. Андрамелех – за Біблією, божество, якому поклонялися ассирійці.
360-361. І лютих Аріела й Аріоха… // А потім Раміела розгромив. – Всі імена біблійного походження.
426. Нісрок – за Біблією, ім’я ассирійського божества.
517. Зофіїл – це ім’я означає «страж Божий».
711-715. …коли… // Усе у геть Усьому будеш Ти… //1 Я в Тобі на віки вічні з тими… // Кого Ти любиш. – Тут автор переповідає сказане у Новому заповіті після приходу Христа на Землю.
846. Овець лякливих і покірних кіз. – У Євангелії кози означають – грішники, а вівці – праведники (Матв., XXV, 32-46).
850—853. …Там зблисли кришталеві мури… // Високі й враз розпались удвобіч… // Зяйнув жахливий отвір у глибінь… // Бездонну… – Тут Мілтон посилається на апокаліптичний образ: «І небо сховалось, згорнувшись. Немов той сувій пергамену, і кожна гора, і кожен острів порушилися з своїх місць» (Об’явл. Ів. Богослова, VI, 14).
КНИГА СЬОМА
1. Прилинь з Небес, Ураніє!.. – У давніх греків муза астрономії. За доби Відродження Уранія стала покровителькою високої епічної поезії.
20. Мов Белерофбна, не поніс мене… – за грецькою міфологією Белерофон намагався злетіти на коні Пегасі в небо, але був скинутий Зевсом на Землю.
27—28. Лихих часів і лютих язиків… // Загроз і темряви. І самоти. – йдеться про реставрацію монархії в Англії, від якої потерпав Мілтон.
192—193. Крилаті при крилатій Колісниці… // Вогненній із небесної зброярні… – Тут Мілтон проводить паралелі з видінням біблійного пророка: «І знову звів я очі свої та й побачив, аж ось чотири колесниці виходять з-між двох гір, а ті гори – гори з міді» (Захарій, VI, 1).
218—219. …В руці Творця // З’явивсь гігантський циркуль золотий… – У добу Відродження таким увляли Бога Великого Геометра із велетенським циркулем – інструментом, що сприяє творенню.
443 – 444.. .або павич, //Що райдужно-окастим опахалом… – За давньогрецькою міфологією, на хвості павича були розміщені очі багатоокого велетня Аргуса, якого вбив Гермес.
КНИГА ВОСЬМА
1—3. Ангел…//… бесіда його //… мов музика. – Божий посланець ангел Рафаїл гостює у перших людей Адама і Єви, Він щойно скінчив засновану на біблійній легенді сповідь про створення неба і Землі.
17—23-34. Земля – зерниночка, піщинка, атом…//… мудра та ощадлива Природа…//… заплутані думки. – Астрономічні відстані й пропорції та об’єктивність законів природи викликають у людини сумнів щодо теологічного трактування місця та ролі Землі у Всесвіті.
35-56. Єва тихо встала…// …не те щоб ті були чужі…//… не те щоб не цікаві..// …не Ангел, а Муж…// …в супроводі поглядів тужливих. – Тут, далі та в інших книгах поеми Мілтон виражає думку про те, що людське подружжя і ширше: чоловіче та жіноче начала людськости – це гармонія взаємодоповнення, поза якою ці начала є неповноцінними.
72. Зачудування, а не підзирання. – Поетичне вираження протилежности релігійного і наукового підходів до навколишнього світу: з одного боку, самодостатнє «зачудування» та зневага до теорій та гіпотез (ангел глузливо перелічує поняття заплутаної Птоломеєвої астрономії); а з другого боку, «підзирання»: тобто телескопи, мікроскопи й хитромудрі експерименти, що виривають у природи її таємниці.
121—126. Сонце…// … тягнуться до нього…// … одна з семи…// … потрійний рух. – В поетичному образі Коперникової системи Мілтон принагідно вловлює також закон всесвітнього тяжіння, що для науки відкрився через тринадцять років по смерті поета. З дев’яти планет сонячної системи тоді були відомі шість і Місяць. Потрійний рух Землі: 1) навколо Сонця, 2) навколо власної осі, 3) зміниорієнтації земної осі щодо Сонця.
131—132. По велетенському кружляє кругу… // Угору – вниз понад усі зірки. – Стислий поетичний образ Птоломеєвої сонячної системи, згідно з якою Сонце рухається на сфері, що обіймає всі планети й зірки.
148—151. А обмін світлом сильним чоловічим… // …закон Всесвітній двостатевости, основа…//життя? – Образна думка націлена далі – на динамічно-творчу єдність протилежностей і всесвітню діалектику розвитку.
КНИГА ДЕВ’ЯТА
18. Чи Турнова несамовита лють… – Про це йдеться в «Енеїді» Вергілія, де розповідається, як цар племені ритулів Турн оголосив війну троянцям цареві Латину, який відмовився видати за
