Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Балавіра в «Махабгараті» найчастіше стоїть поруч із Крішною. Вони разом присутні на весільних церемоніях, жертвоприносинах, гостюванні в родичів. Самостійні дії його нечисленні, але вони й найцікавіші. Особливо тоді, коли ці дії не узгоджуються з діями Крішни, хоча авторитет молодшого брата врешті-решт бере гору.
Істотна відмова Балавіри брати участь у битві пандавів з кауравами, описаній у «Махабгараті». Своє рішення він мотивує тим, що відчуває однакові родинні почуття до тих і тих. Більше того, формально належачи до пандавів, він прихильно ставиться до кауравів, захищає їх перед Крішною, висуває плани примирення обох сторін, доводить, що пандави самі спричинилися до лих, які їх спостигли. Поки на Курукшетрі —«Полі Куру» триває битва, він здійснює прощу до святих місць. А повертається тільки на двобій між пандавом Бгімою і кауравом Дурйодганою, яких колись вчив битися на палицях. Бачачи нечесні прийоми Бгіми, він обурено хапається за зброю, прагнучи захистити другого свого учня. Балавіра вмовляє обох своїх учнів не вдаватися до зброї, оскільки вони обидва однаково вправні воїни. Та коли переконати їх не вдається, полишає поле битви.
Тож помітна деяка суперечність у функціональному навантаженні образу Санкаршани-Балавіри. Він діє, з одного боку, в найближчому оточенні Крішни, а з іншого — в певній опозиції до нього. Ймовірно, висновує дослідниця Ю.Кокова, тут відбилася стадія взаємостосунків двох початково рівнозначних культів Крішни й Санкаршани, коли перший відтіснив другого й став домінувати (Кокова, 93).
У пуранах — індійських билинах життєпис Балавіри-Санкаршани впорядковується і деталізується, обростаючи епізодами, відсутніми в епосі. «Бгаґавата-пурана», що містить канонічні життєписи Крішни та його родичів, розповідає, зокрема, про одруження Балавіри з Реваті, про його звитяги над асурами, котрі порушували спокій в країні ядавів.
Визволяючи з полону Самбу, сина Крішни, Балавіра заходить у конфлікт з кауравами. Самба викрав зі сваямвари в Хастінапурі наречену собі, а каурави схопили його. Доходило до війни, і Балавіра, не бажаючи кровопролиття між двоюрідними братами, взявся замирити їх. Він прибув у Хастінапур і попрохав кауравів відпустити Самбу. Ті відмовилися, а Балавіра спаленів, лемехом плуга підчепив столицю кауравів Хастінапур і поволік до Ґанґи, щоб утопити. Налякані каурави з виба<195>ченнями відпустили Самбу та його наречену. І нині, мовлять перекази, видно сліди цієї могутності Балавіри: місто здіймається на схилах і мовби видивляється на себе в Ґанзі.
Цей епізод, як і епізод з Ямуною, дослідники витлумачують як відбиття реальних історичних подій. Щодо Хастінапура, то це, як на них, явний опис землетрусу, що його пережило місто. Землетрус змінив і русло Ґанґи, і зруйнував столицю кауравів. Тим більше, що Балавіра тотожний змію Шеші, позіхи якого, за міфами, викликають землетруси.
А загалом образ Балавіри в пуранах втілює основні епічні мотиви його: божественне походження, демоноборство, мандри по тіртхах — місцях прощі на священній річці Сарасваті.
2. Гопя
Гопя Василь (РВЗ, 189; Білоцерківський полк, сотня Ольховецька).
Санскр. gopa — «пастух», «ватажок пастушої громади»; «староста села»; «цар»; «охоронець, сторож, вартовий» (SED, 192; СРС, 197).
У слова gopa дві значимі основи — go+pa. Де pа — дієприкметник від дієслівної основи pa — «захищати», «охороняти», «берегти», тобто «який захищає/охороняє» (SED, 306). А go — іменник із багатьма значеннями — «зірки», «небо», «сонце», «місяць», «кінь», «бик», «корова», «земля», «мова», «слова», «Сарасваті» (богиня красномовства), «мати», «вода», «око», «Телець», «9» тощо (SED, 192). Основні й найуживаніші значення — «корова», «бик», «худоба» і «землям». Бо за первісними уявленнями корова й земля — обидві годувальниці людей. Тож gopa означає «захисник корів/землі», або «пастух», «воїн», «цар».
На означення дружини чи дочки пастуха є жіноча форма слова — gopi, gopika. Словом ґопі означають і всіх пастушок, закоханих у юного пастушка Крішну з сопілкою. Тому Крішна має епітет Ґопінатх — «Владика пастушок-ґопі» (санскр. natha — «цар»). В епічних та інших творах і Крішну називають Ґопа — «пастух», «владика ґолоки (світу корів)» тощо (ИД, 508). Термін gopa означує і пастушу верству, належну до третього стану давньоіндійського суспільства — вайш’їв-землеробів, селян. Тільки їм дозволялося розводити й продавати худобу (ИД, 282).
Інші епітети Крішни з елементом ґопа: Ґопеша (ґопа+іша «бог») — «Бог/Владика пастухів», Ґопендра (ґопа+індра) — «Цар пастухів»; індра означає і «цар». Оскільки Індра цар богів і ватажок небесного воїнства, то і його ім’я стало сприйматися як «цар». <196>
Ім’я Ґопачандра мав цар, що правив у VI ст. країною Ванґа (ИД, 423). ґопа тут тотожне імені Крішна, а Чандра — Місяць, божество і водночас компонент, додаваний до імен богів для більшої шанобливості й святості. Тобто Ґопачандра значеннєво тотожне імені Крішначандра — це ім’я і сьогодні популярне в Індії чоловіче ім’я. У середньовічному творі «Океан сказань» кашмірського поета Сомадеви (ХІ ст.) діє цар Дгармаґопа — «Захисник дгарми-віри» (Серебряков, 210). Сучасне індійське місто Ґваліор раніше називалося Ґопаґірі — «Пастух/Цар-гора». ґопа і різновид нашийної прикраси.
Цікаво, що одне з імен аккадського бога Таммуза, який виявляє певну спільність із Крішною, Гу-ба, теж «пастух» (Смирнов, 234–235). У світлі чого привертають увагу так звані «Болоховські міста» (Божеськ, Чернетин, Дядьків, Кудин, Деревичі й Губин) на стикові Галицької, Волинської і Київської земель (ЕСЛН, 22–23). Назва Чернетин може пов’язуватися з Крішною, бо Крішна з санскриту — «Чорний». Столицею царства Відарбги, з
