Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
«Наскільки поширений серед індусів погляд на корову як на створіння винятково ніжне й любляче, свідчать мовні факти. Слово ватса — «теля» вже в давньоіндійській мові означає «любий», «дитина», звідки походить звичайне в ряді давньоіндійських мов слово на означення дитини, сина. Так, у хінді бачча, власне «теля» має сьогодні значення «дитина», «маля», «син». Похідний від слова ватсья — «теля» прикметник ватсала в давньоіндійській мові означає «ніжний», «люблячий», «відданий», і утворений звідси абстрактний іменник ватсальта значить «ніжність», «відданість» (суфікс та і в санскриті, і в українській творить абстрактні іменники: добрий — доброта, широкий — широта тощо — С.Н.). Наведені мовні факти незаперечно свідчать, що пастушництво справило важливий вплив на оформлення низки понять, і це вказує на їх велике значення в минулому» (Лаллу, 82).
Корова взірець ніжності, тому в індійській літературі часте порівняння, коли мати втрачає дитину, то тяжко сумує, немов корова без свого теляти (пор. укр. лиже як своє телятко щодо матері, яка пестить дитину).
Корова чи бик винятково важливий елемент жертвоприносин, що відбивають терміни ґовітата, ґовасана, ґодана, ґавамая. Ґові<200>тата — жертвоприносини коня, при яких даруються корови; ґосава — одноденне жертвоприношення соми; при ньому учасникам дійства належить провадити упродовж року триб життя, що личить корові; ґавамая (ґавамаяна) — «шестя корів», тобто сонячного проміння; так називається річний жертовний обряд сатра, що успадкував чимало архаїчних рис, пов’язаних із магією родючості; ґодана, «дання корови» — обряд на перше гоління бороди, коли вчителеві-гуру дарують корів. Обряд здійснювався в 16 років і знаменував настання юності. Після гоління вусів і бороди підліток мав знову прийняти обітницю брахмачаріна й рік жити в суворій повстримливості (Пандей, 136). «Ґодан» і останній роман класика індійської літератури Премчанда (1880–1936), який 1979 року вийшов українською під назвою «Жертовна корова». Щоправда, термін ґодан у романі переосмислений і прив’язаний до сьогоденних індійських реалій.
Компонент ґо містить назва Ґовардгана, засвідчена в різних регіонах країни, зокрема, в Західній і Північній Індії.
Ґовардгана — невисока гора поблизу Матхури, за 18 миль від Вріндавана, де серед пастухів минуло дитинство Крішни та Балавіри й де відбувалися їхні хороводи з пастушками-ґопі. З цим пагорбом пов’язаний важливий епізод у житті Крішни. Він переконав пастухів не відзначати щорічного свято Індри, а натомість шанувати Ґовардгану і його, Крішну, як божество цієї гори. Ось що каже з цього приводу Крішна своєму прийомному батькові Нанді в «Прем-сагарі»:
«Нам шанування Індри не дає нічого! Не він податель благ… Ми вайш’ї, батьку! Примножилось корів, тож звідси й назва — Ґокуль, і зовемося ґопа — «захисники корів». І наша карма в тім, щоб обробляти землю, вести торгівлю й шанувать корову… Бо ж веди нам велять не полишати звичай свого роду. Хто ж забуває свій закон і чинить за чужим звичаєм, на жінку схожий ту, що рід свій має, та заміж йде в чужий. І тому нам тепер не Індру, а ліс і гори шанувати треба! Бо ж ми у лісі живемо, і ліс — нам цар! Не личить нам, того забувши, в чиєму царстві живемо щасливо, чужого шанувати бога» (Лаллу, 168).
Розгніваний Індра звелів дощовим хмарам чинити безупинну зливу, щоб переконати пастухів у хибності свого рішення. Та Крішна одним мізинцем підійняв Ґовардгану й тримав її, як парасолю, сім днів і ночей над пастухами й худобою, захищаючи від небаченої зливи, насланої Індрою. Врешті-решт Індра визнав свою поразку й вищість Крішни. Міф про (201) Ґовардгану, вважають вчені, відбив історичний конфлікт між культом ведійського Індри, бога-громівника, і нового бога індуїзму. Як пам’ять про цей епізод на свято дивалі в сільських районах, особливо довкола Матхури, проводиться ґовардгана-пуджа. Споруджується пагорб із гною і прикрашається фігурками пастухів та корів. Пуджа-поклоніння супроводжується танцями й співами гімнів на честь Крішни-Ґірідгари — «Городержця» (ИДС, 144–145).
Середньовічні джерела засвідчують на Ґовардгані кілька храмів, зокрема, Харідеви (ім’я Вішну-Крішни) й Чакрешвари-Махадеви, «Великого бога з чакрою» (теж одне з імен Вішну-Крішни, атрибут і зброя яких — чакра, бойовий диск). Було тут і зображення Шрінатха, а Шрінатх — теж ім’я Вішну (досл. «Володар Шрі», де Шрі — його дружина Лакшмі, богиня багатства, щастя й сімейної злагоди). Раніше це зображення називалося ґопала.
Ще одна Ґовардгана в Західній Індії. За переказами, гора постала від попелу спаленого демона Кеші, «Косатого» (Крішна теж має епітет Кешава — «Косатий», «Довгокосий»). Гора називалася Ґовардгана нібито через те, що на ній росла соковита й запашна трава, від якої худоба гладшала й добре плодилася. За деякими джерелами, на вершині гори росла розлога смоква, віття якої сягало на цілу йоджану (десь 14 км — відстань, яку долає тяглова тварина без розпрягання (йоджана й означає «запряг», «запряжка»). Відвідати це священне місце означало позбутися всіх своїх гріхів. Знаходиться воно біля міста Насік у Бомбейській окрузі. Гора інакше називалася Ґовардганапур, по-нашому Ґовардганопіль. Судячи з усього, вона відігравала важливу роль при деяких царських династіях. Один із царів, повідомляють знайдені написи, звів тут навіть будинок відпочинку. Ідентифікується із сучасним великим селом Ґовардган-Ґанґапур на правому березі Ґодаварі; ця ріка в своїй назві теж містить ґо. Інша назва ріки — Ґаутамі, де ґау — різновид го. У водах Ґодаварі, за «Рамаяною», щодня купався Рама, коли перебував тут у вигнанні.
