Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

У правителя Матхури Уґрасени була красуня-дружина, в яку закохався один демон, здатний прибирати всіляких подоб. Якось він прибрав подобу Уґрасени й обманом заволодів нею. У жінки народився Канса, в якого ще змал<186>ку проявилися жорстокі нахили. А коли підріс, силоміць захопив трон, Уґрасену ж кинув у в’язницю. Його тиранія була така нестерпна, що навіть всетерпляча мати-земля не витримала. Обернувшися коровою, вона прийшла шукати захистку в богів. Ті привели її до Вішну, бо саме Вішну був охоронцем землі й людей на ній. І Вішну вирішив послати на землю своє земне втілення.

У Канси була сестра Девакі. Вона вийшла заміж за Васудеву, вихідця зі знатного роду в країні, де владу захопив Канса. Та в день весілля, коли сам Канса віз молоде подружжя на весільній колісниці, з неба пролунав громовий голос: «О нерозумний, восьма дитина тієї, яку ти оце везеш, позбавить тебе життя!»

Переляканий Канса хотів одразу вбити сестру, але Васудева вблагав його пощадити дружину, пообіцявши віддати Кансі всіх дітей, які в них народяться. Канса пристав на це, та все ж помістив молоде подружжя у в’язницю, щоб воно завжди було на очах і щоб запобігти всіляким несподіванкам.

У Девакі й Васудеви народилося шестеро дітей, і Канса відразу позбавляв їх життя. Завагітніла Девакі і всьоме. Цього разу дитину треба було будь-що врятувати, бо вона мусила допомогти Крішні, земному втіленню Вішну, здолати Кансу. Тож Вішну своєю божественною силою перемістив зародок в іще одну дружину Васудеви — Рохіні, яка жила на волі. Кансі ж сказали, що вагітність раптово перервалася. А Рохіні незабаром народила дитину, Балавіру.

Коли Девакі завагітніла увосьме, Канса приставив до подружжя іще більшу сторожу, звелівши не спускати з сестри очей. У ніч перед народинами перед Васудевою постав Вішну і мовив:

— Коли Девакі народить дитину, ти візьми її і віднеси до пастуха Нанди — його дружина Яшода теж сьогодні народжує. Поклади свою дитину біля неї, а її дитину забери й принеси сюди.

Опівночі народився Крішна. Сторожа міцно спала, двері були незамкнені, тож Васудева з немовлям на руках безперешкодно проминув варту й заквапився до Нанди, пастушого ватажка. Білий змій Шеша рухався попереду, показуючи шлях. Нанда жив на іншому боці Ямуни, річка якраз широко розлилася, та коли Васудева наблизився, враз обміліла. Васудева дістався оселі Нанди, непомітно для нього та його дружини-породіллі підмінив дитину й повернувся до Девакі.

Стражників розбудив плач немовляти, й вони звістили Кансу. Він кинувся до дитини, схопив її і вже хотів позбавити життя, коли з неба громоподібно пролунало:<187>

— Телепню, дитина, якій судилося покарати тебе, вже народилася і перебуває в цілковитій безпеці!

Наляканий до смерті Канса зачинився в покоях, нікого не підпускаючи до себе. А Девакі й Васудеву, оскільки вони вже нічим не загрожували йому, відпустив.

І Балавіру Васудева віддав пастухові Нанді, щоб брати виховувалися разом. Наляканий і розлючений Канса міг шукати дітей, тож Васудева попрохав Нанду перебратися з Матхури в місцевість Ґокуль, де було достатньо паші й води для худоби. Нанда так і зробив.

Крішна й Баларама ще малими здійснили багато подвигів, а коли виросли, то звільнили й знову посадовили на трон царя Уґрасену, а Кансу позбавили життя. Після цього брати жили в Матхурі зі своїми батьками, Васудевою і Девакі. Незабаром на Матхуру напали два царі-демони, союзники Канси. Крішна, Балавіра й увесь народ Матхури перебралися в інше місце й звели там неприступну фортецю Двараку. Звідти Крішна й Балавіра пішли на Матхуру й звільнили її.

Після війни, яку описала «Махабгарата» і в якій полягли всі каурави, мати кауравів, Ґандгарі, від розпуки за полеглими синами прокляла Крішну. Вона провістила, що і його рід поляже в битві так само, як і її сини каурави. І материнський прокльон збувся. Коли ядави, плем’я Крішни й Балавіри, через ворожі набіги знову перебиралися на нові місця, то після виснажливої дороги вирішили відпочити. Перепившися вина, ядави затіяли сварку, яка перейшла в бійку. Крішна й Балавіра втихомирювали забіяк, але марно. Того фатального дня ядави перебили один одного, живими лишилися тільки Крішна й Балавіра. Засмучені тим, що сталося, брати одійшли в ліс неподалік і сіли на величезний валун. Тут із рота Балавіри виповз білий змій, а на валуні зосталося його безживне тіло. А Крішну, коли він сидів над річкою, роздумуючи про марноту життя, вразив стрілою в п’ятку випадковий мисливець, що блукав лісом у пошуках здобичі й подумав, що стріляє в оленя. Так завершилося земне життя і Крішни.

Обоє братів зростали в одній пастушій родині, разом брали участь у дитячих розвагах, пасли корів, водили хороводи з пастушками-ґопі, здійснювали численні подвиги. Чимало подвигів здійснив Балавіра й сам. Основна його зброя — плуг, з яким часто зображається і через який має низку «плужних» імен. Цим плугом він покарав за непослух річку Джамну, прооравши їй нове русло, а іншого разу зачепив і при<188>тягнув до себе цілу царську столицю Хастінапур.

Балавіра, на відміну від Крішни, мав лише одну дружину — Реваті, яка народила йому двох синів. Він полюбляв випити, мав запальну вдачу.

За уявленнями індійців, Крішна — пастушницьке й воїнське божество, а Балавіра — землеробське, що засвідчують його «плужні» імена Санкаршана, Лангулін, Халадгара, Халабгріт, Халаюдга тощо. Балавіра старший за Крішну, з чого, певно, висновується і те, що землеробство передує пастушництву. Тож Балавіра — божество землеробського, осілого населення, а Крішна — скотарського, кочового.

Балавіра й Крішна брали участь і в подіях «Махабгарати». Щоправда, Балавіра і ядави виступали на боці кауравів, а Крішна — на боці пандавів, хоч і докладав зусиль, аби до війни між пандавами і кауравами, двоюрідними братами, не дійшло.

Балавіра й