Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль

в Англії, а приватні особи роблять багато; в Америці, можна сказати, адміністрація не втручається ні в що, а окремі особи, об'єднуючись у спілки, роблять усе. Внаслідок відсутності високих станів житель Канади був ще більше підпорядкований начальству, ніж це був за тих самих часів житель Франції, а житель англійських провінцій ставав дедалі більше незалежним від влади.

І в тій, і в інших колоніях складається, зрештою, цілком демократичне суспільство; але в першому випадку, принаймні доти, доки Канада залишається у володінні Франції, рівність поєднується з необмеженою владою, у другому ж, вона сполучається зі свободою. Що ж до матеріальних наслідків обох методів колоніальної політики, то відомо, що 1763 року, в рік підкорення англійцями, населення Канади не перевищувало 60 тисяч чоловік, тимчасом як англійські провінції мали населення 3 мільйони.

8. Протистановий вплив спільного обговорення справ.

З неособливо важливих праць хліборобських товариств XVIII століття ми можемо побачити, який вплив в сенсі, що суперечить становому духові, мало спільне обговорення спільних інтересів. Хоча збори цих товариств відбуваються за тридцять років до Революції, за повного панування старих порядків, і хоч на них ідеться тільки про теорії, але вже в силу того, що обговорюються питання, в яких різні суспільні класи почувають себе зацікавленими і які вони розглядають спільно, одразу ж відчувається зближення та змішання людей; ідеї розумних реформ, очевидячки, заволодівають особами привілейованими, як і іншими, а тим часом мова йде лишень про збереження всього дотеперішнього та про хліборобство.

Я певен, що тільки уряд, який завжди шукає сили лише в собі самому й завжди прагне роз'єднувати людей, яким був уряд давнього порядку, і міг підтримувати ту сміховинну й безглузду нерівність, що існувала у Франції в момент Революції: найменший дотик із самоуправлінням найістотнішим чином видозмінив би цю нерівність і швидко переробив би або зруйнував її.

9. Провінційні вольності можуть існувати якийсь час за відсутності свободи, якщо ці вольності давнього походження, пов'язані зі звичками, звичаями та спогадами, і якщо, навпаки, деспотизм походження нового; але було б нерозумно думати, що можна силоміць створювати місцеві вольності чи навіть зберігати їх у силі тривалий час при придушенні загальної свободи.

10. В одній доповіді королю Тюрґо, таким чином, і, на мій погляд, вельми достеменно, коротко визначає справжнішій обсяг привілеїв шляхетства щодо податків:

«1. Привілейовані можуть домогтися звільнення від будь-якого оброчного обкладення ферми в чотири сохи (міра землі.— Прим, перекладача), яка на околицях Парижа, звичайно, платить 2 тисячі податку.

2. Ті самі привілейовані не платять нічогісінько за ліси, за луги, виноградники, ставки, так само як і за обгороджені землі, що прилягають до замків, хоч би якими великими вони були. Є округи, головне виробництво яких залежить від лугів та виноградників; тоді шляхтич, який порядкує своїми землями через управителя, звільняється від будь-якого обкладення, яке падає всім своїм тягарем на людину податну,— друга перевага, причому незмірима».

11. У «Мандрівці Артура Юнґа 1789 року» ми знаходимо картинку, в якій цей стан двох суспільств так привабливо змальовано й так добре окреслено, що я не можу встояти проти бажання подати це зображення тут.

Юнг, подорожуючи по Франції в самий розпал першого заворушення, викликаного взяттям Бастилії, затриманий в одному селі натовпом людей, який, не бачачи на ньому кокарди, хоче відпровадити його до в'язниці. Щоб виплутатися з неприємного становища, мандрівець вирішує звернутися до натовпу з такою невеликою промовою:

«Панове,— каже він,— я щойно почув, що податки мають сплачуватися, як і раніше. Їх треба платити, як у Англії. У вас є багато податків, яких у нас зовсім немає; але третій стан, народ, їх не платить: вони лягають тільки на багатих. У нас кожне вікно оподатковане; але той, у кого в будинку тільки шість вікон, не платить нічого. Великий власник платить двадцяті частки та подушне; але дрібний власник одного садка не платить нічого. Багатий платить за своїх коней, за свої брички, за лакеїв; він платить навіть за право відстрілювати власних куріпок; дрібний власник не обкладається жодним із цих податків. Навіть більше! Ми маємо в себе в Англії податок, який сплачує багатий, щоб надавати допомогу бідним. Отже, якщо треба й далі сплачувати податки, то слід сплачувати їх інакше. Англійський спосіб куди ліпший.

А що моя погана французька мова,— додає Юнг,— прийшлася більш-менш до пари їхній простонародній говірці, то вони зрозуміли мене добре; вони не залишили жодного слова з моєї промови без схвалення й почали думати, що я можу бути чесною людиною, що я і підтвердив, виголосивши: "Хай живе третій стан!" Тоді вони мене відпустили з криком "ура!"».

12. Аналіз шляхетських зошитів від 1789 року.

Французька революція становить собою, на мою думку, єдиний рух, на початку якого різні прошарки суспільства мали змогу по-справжньому засвідчити, кожен зокрема, засвоєні ними ідеї й заявити про почуття, що надихали їх, перш ніж сама Революція спотворила або видозмінила ці почуття та ідеї. Це справжнє свідчення, як кожному відомо, записане в зошитах-наказах, складених трьома станами 1789 року. Ці зошити, або накази, редагувалися цілком вільно, за найширшої гласності кожною із зацікавлених осіб і грунтовно обмірковувалися їхніми укладачами; бо тогочасний уряд, звертаючись до народу, не брав на себе клопоту, ставлячи запитання, підказувати водночас і відповідати на нього. Тоді, коли ці зошити-накази були укладені, головний їхній зміст було зібрано в трьох надрукованих томах, що їх можна побачити в усіх бібліотеках. Оригінали зберігаються в національних архівах, і до них додані протоколи зборів, які редагували ці зошити-накази, і почасти також листування, що провадилося за тих часів між Неккером та його агентами з приводу цих зборів. Ця колекція, що складає довгу серію томів ін-фоліо, є дорогоцінним документом, який залишився нам від старої Франції, куди без упину повинні зазирати всі, хто бажає знати, яким був настрій наших батьків у момент вибуху Революції.

Я гадав, що, може, витяги, надруковані в трьох томах, про які я щойно вів мову, становлять собою працю однієї партії й не відтворюють достеменно характеру всього величезного дослідження; одначе, порівнюючи одне з одним, я відкрив для себе величезну схожість між великою картиною та малою копією.

Уривок із зошитів-наказів шляхетства, який я подаю тут, дає змогу познайомитися зі справжніми почуттями значної більшості цього стану. Ми ясно побачимо, що саме він наполегливо прагнув зберегти із своїх колишніх