Українське письменство - Микола Зеров

Щоб Ви мали якусь компенсацію за те, що так багато перевели паперу, посилаю Вам свої чотири сонети (останніх). Тема «Параду» навіяна «Злочином» чи «Гріхопадінням абата Муре» Золя. Пейзаж київський — Лук’янівка. В останньому з 4-х сонетів — бульвар і ґрати Ботанічного саду.

Пишіть, коли буде час.

                                                                   Ваш М. Зеров

Не дивуйтеся, що посилаю листа в зім’ятому вигляді. Ідучи на лекцію, взяв його у портфель. І от що вийшло. Конверт переписано, а на листа не стає пороху.

Вибачайте. М. З.

Вельмишановний Ростиславе Івановичу!

Ваші сонети — чотири — на бібліофільські теми одержав і, щоб оддячитись, посилаю двійко останніх своїх сонетів. Вони не такі сонетні, як Ваші, але не до краю все-таки сонетну фізіономію втратили.

За «Стефана Яворського», зосібна, прошу прийняти ласкаво мій переклад латинської його «Елегії», зроблений колись на подарунок С. І. Маслову в день двадцятип’ятиліття його наукової роботи.

Чи знаєте Ви мої сонети з циклу «Дніпро» («Святослав на порогах» і ін., числом 4), «Cor anxium», «Зодіак» («Близнята», «Водолій»), «Книжки й автори» (7 сонетів з присвятою: «Книжок дитячих неубутні чари»), «Роог Yorick» і т. д.? Пам’ятаю: щось я посилав Вам, але так давно було, що тепер не згадаю нічого.

Щодо Ваших чотирьох останніх речей, то мені найбільш до вподоби «Стефан Яворський». Чудова рима (і слово) — «воротар». Взагалі ж усе гаразд. Можливо, я не обтинав би так рядка короткими словами та густо покладеними наголосами. Але то Ваша річ: видимо, це входить у Ваш художній розрахунок.

Із давніх перекладів — розуміється, Ваш сумароковський сонет кращий од сонета Вашого антагоніста. Що ж до теоретичних міркувань перекладознавців, то хай вони Вас не турбують. Надто Фінкель, що не почуває часом ні художнього рельєфу слова, ні українського лексичного матеріалу. А втім, пробує держатися гордо, авторитетно і «великолепно». Він вправлений лінґвіст, а не літературознавець (і не літературопрактик), і всі його статті про українську літературу для мене, принаймні, органічно невірні, без інтимного відчуття матеріалу писані.

Втім, бувайте здорові.

Коли цікаво, можу Вам послати ще дещо з останньої своєї версифікації.

24. XII. 1932                                                   Ваш М. Зеров

Вельмишановний Ростиславе Івановичу!

Вашого листа одержав і дуже радий, що хоч «Елегією» Стефана Яворського догодив Вам. Ваші думки про сонети цікаві — про недоречність чи про некомпетентність критики, розуміється, мови бути не може, але з ними не погоджуюся: для мене сонет в даному разі не жанр, а тільки логічна схема… Оспорюючи все те, що з приводу «Камени» писали сердючий Мирон Степняк в 4-му томі «Літературної Енциклопедії» («Собственные стихи Зерова выдержанные и холодные»…) і другі, менш компетентні критики, — я заінтересований іноді, щоб мої сонети зберігали мою звичайну розмовну інтонацію в натуральному її реґістрі і пробую узаконити саме недодержаність і зрив. Я знаю, Ви скажете: «Але ж при чому тут форма сонета?» Одповідаю: при тому, при чому фрак на молодих джентльменах в Ітон-коледжі. Джентльмен повинен носити фрак, немовби виріс і народився в ньому. Поет повинен писати сонет, немовби зрісся з його вимогами і трудністю.

Не згоджуюсь і з другим Вашим спостереженням відносно «Донбасу».

Звідки Ви взяли, що «півмісяць буде наш» — це лише профвідпустка «чесного радянського громадянина»? Але як на те пішло, то моя профвідпустка, як людини, приналежної до секції наукових працівників, — два місяці… Півмісяць — це півмісяць своєрідної amitié amoureuse, що вернула людині поважного віку настрої вісімнадцятилітнього хлопця, і чистого степового повітря, що забезпечили йому солодкий райський сон семилітка. Два електричні ліхтарики на сонячному проводі — верстов за сім від села, де я жив, — на дуже високому місці (топографічно) — були дуже гарні і все підіймалися вгору, чим ближче підходили ми до станції Ниркове, тобто чим вище ставали самі. Вони були дуже гарні здалеку: то каламутно-жовті, як Сатурн, то червоні, як Марс; дарма, що походження їх прозаїчне. І потім — в даному разі — вони лише натяк на поетичну думку, в якій нема, по суті, нічого низького: протиставлення огнів неба і огнів землі — зорі і…