Українське письменство - Микола Зеров
Очень жалею, что летом не был в Москве. Имею надежду перед новым или вскоре после нового года побывать там непременно. 200 руб. мне ассигнуют от К. КСУ. Нужно заработать дополнительно 100 — и тогда в Ваши Палестины.
Имеете ли Вы «Брюсовский сборник» 1907 года с переводами из Клавдиана, Авзония, Луперка и др.? Можно ли его достать и сделать выписки в Москве? Тема «Брюсов, переводчик латинских поэтов», меня интересует по-прежнему.
Доклада я еще не делал. Киев сделался провинциальным, подобных докладов читать негде. Одобряем мы только стандартное и скучное.
Ваш М. З.
До Ростислава Олексієва{223}1
Київ, 12. IV. 1931
Вельмишановний товаришу!
Вашого листа одержав на другий день, як Ви його послали (акуратність для київської пошти зворушлива), і відразу ж одправив Вам свої сонети, які були під рукою. Сьогодні хочу відповісти кілька слів на Ваші запитання. Власне, по кілька слів на кожне із Ваших запитань, — хоч розумію: єсть серед них такі ґрунтовні, що вимагають докладнішої і, можливо, усної, не писаної відповіді.
Отже, — 1. Можливості і перспективи сонета. Правду сказати, це питання ніколи мене не обходило. Мені сонета ставало, на мій вік стане, а після мене хоч сельвінщина з карикатурними строфами та складною номенклатурою для простих речей! Але раз це питання ставиться — то що ж? — треба признаватися. Можливості сонета сильно обмежені чотирнадцятьма рядками та традиційною його тематикою. Проте безперечно для мене і те, що сонет належить до жанрових форм «растяжимых». Чотирнадцять рядків сонета, при різному тематичному виповненні та різній синтаксичній організації, справляють враження то довгого, то короткого вірша. Спостереження це зробив, здається, Бутурлін у вступі до посмертної збірки своїх сонетів. По-друге, чотирнадцять рядків можна (не ламаючи сонетного принципу, його логічної ударності, як ламається вона у «вінку сонетів») подвоювати, потроювати, п’ятерити, запроваджуючи такі сонетні комбінації: по два (питання — відповідь; теза — заперечення, або частковий коректив), по три (теза, антитеза, синтез), по чотири (кожен із чотирьох сонетів виконує функцію якогось із строфічних компонентів ізольованого сонета) і т. д. Можна боротися із замкнутим тематичним кругом. Думаю, Ви сильно перебільшуєте, говорячи про сонет наших днів як про стилізацію і тільки. Сонет — то є архітектурний принцип, а не декорація. Коли хтось колись декорував ці конструкції у ренесансовому стилі, то чому ці хороші пропорції не можуть придатися для іншого стильового мислення? Справді, що спільного у «Кримських сонетах» Міцкевича з Петраркою? І де елементи стилізації у «Кримських сонетах» Міцкевича? Єсть жанри, тісно сполучені з певним ідейним та тематичним насиченням, наприклад, байронічна поема. Хто може повторити тепер схему «Бахчисарайського фонтана» або «Мазепу», не ставши смішним? (як Сосюра у своєму «Мазепі»). І єсть жанри, які вже поширилися, пристосувалися і живуть, поволі модифікуючись. Такий, наприклад, сонет. І з цього погляду хто знає, може, він довговічніший за вергарнівський vers libre.
Хороші строфи з окресленим жанровим застосуванням можуть бути і поза канонічним сонетом. Не знаю, як виправдають себе Ваші 10 рядків + 8; але я пробував утворити строфу-жанр із строфічної одиниці «Євгенія Онєгіна». У Пушкіна строфа ця інколи ізольована і суто лірична (тобто не служить фабулі) — наприклад: «Любви все возрасты покорны», з її переломом сонетного типу по 8 рядку і афористичною одстояною дворядковою кодою.
Запровадьте тепер п’ятистоповий ямб або п’ятистоповий хорей; почніть строфу раз з жіночої рими, а раз з чоловічої; надайте їй лірично-сатиричного тону — і вже маєте хороший сонетоїд, без порівняння кращий, як усі вільноотпущені сонети великих майстрів і непутящих писак.
Можна канонізувати і таку строфу-жанр: дванадцять рядків шестистопового, попарно римованого ямбу з переломом після 7 (або 5, або 9) рядка. Логічна схема простіша од сонетної. Але який ефектний перелом після непаристого рядка, коли рима приходить після паузи, а дожидання її примушує звернути увагу на інше смислове спрямування Abgesang’y{224}. Мої елегії в «Камені» підказані саме таким намаганням знайти оптимальні комбінації поза сонетом.
2. Яку цезуру давати в п’ятистоповому ямбі? Всяку. Найкращою уважається після другої стопи: «Юначе, стій! // Схились на плити край». Але непогана і в середині третьої стопи: «Книжок дитячих // неубутні чари», і після третьої стопи: «Ніхто не скаже нам: // жерці і маги». Можливі навіть рядки без виразної
