Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки

А вона страшенно розсердилася і каже йому:

— Се тобі не снилося, а й учора брат був із тобою, то він тебе намовив повбивати свиней!

Чоловік признався:

— Правда, так було.

Царська донька аж зблідла від злості:

— Дам я тому каліці! Я з нього душу витрясу!

Вибігла за ворота, увиділа старшого царевича і нараз ухопилася за нього! Але той так гупнув злюкою об землю, що нараз свічка їй загасла.

Із тим старший брат зайшов до молодшого і сказав, що він зробив. Тоді два брати вибралися в дорогу і повернулися назад у свою державу. Там вони живуть собі й донині, як не повмирали.

Король, що був під землею

Був собі такий король. От той король зібрав військо і пішов війною на чужу землю і завоював її, а після пішов у другу, а там люди були такі, що руки в них як серпи, а ноги як списи, то вони ногами хилять, а руками зрізують, як серпом, і ніхто цих людей не міг завоювати. Спочатку і цей король не міг їх завоювати, але сниться йому, що як зробить він сикавки, та буде на них пускати сірку, а після пустить огонь, то всіх попалить і постріляє. От король на другий день так і зробив і всю землю забрав.

Допіру йде в третю землю. Приходить туди, аж там люди такі, що половина чоловіка, а половина собаки, і їх не можна звоювати. Сниться йому знову:

— Ці люди не чули зроду музики, як вони полягають в своїй кріпості спати, то ти вели своїм музикантам заграти, то вони з радості самі себе заїдять.

На другу ніч вони полягали в кріпості спати, король зібрав свою музику. Як заграють вони — ті попросипалися і не знають, що це такеє, бігають, крутяться по кріпості, а далі давай один другого гризти. Ото гризли, гризли, аж поки всіх там зосталось десять чи там двадцять, тоді король і тих велів зарубати, от уже і третю землю завоював.

Допіру вертається назад до своєї, значить, землі. Йде дорогою та йде — коли дивиться, аж земля завалилась — нікуди далі йти. От король велів зробити собі ланцюг та такий довгий, щоб аж на той світ дістав. Зробили цей ланцюг, спустили в ту провалину, король сам і поліз, щоб то побачити, що там на тому світі робиться. Але як він ліз, то сказав своїм генералам, щоб коло того ланцюга день і ніч стояла варта.

— Як я, — каже, — потягну за ланцюг, то щоб тягли, я буду триматися, то мене і витягнуть на цей світ.

Допіру цей король іде там уже під землею та йде, коли дивиться, аж стоїть палац, і нікого не видно, тільки один палац стоїть — та й годі.

От він і заходить туди. Ходить по покоях — нікого не видно, заходить у другу, чи там, може, вже в десяту — аж сидить панна та така ж то хороша, така хороша, що й сказати не можна. От вона його і питає:

— Чого ти, чоловіче, сюди прийшов? Тут змій живе, він тебе з’їсть. Він і мене взяв на тому світі, та й держить у себе за жінку. Він такий сильний, що його ніхто не може звоювати. Тільки постій, чоловіче добрий! Може, Бог дасть, що ти його подужаєш, то ти мене от біди вирятуєш, візьмеш мене з собою, може ми, як Бог поможе, таки вернемось коли на той світ.

— Добре, — каже.

— Слухай же, чоловіче, у змія є дві бочки: у одній вода сильна, а в другій безсильна. Як він з ким небудь б’ється, то сам п’є сильну воду, а другому дає безсильну. От ми перекотим ту бочку, що з сильною водою на те місце, де стоїть безсильна, а бочку з безсильною водою перекотимо на те місце, де стоїть сильна вода, то він, як нап’ється безсильної води, а ти сильної, то ти його звоюєш.

От тільки вони перекотили бочки — аж тут летить уже змій, так аж горить від нього. Король скоро сховався під ліжко. Прилітає змій, ввійшов до палацу.

— Фе, фе! Прісна кість смердить.

— Та де там тобі, — каже панна, — тут прісна кість узялась! Сюди прісного чоловіка і ворон кості не занесе. А щоб ти, — каже, — робив, якби мого брата зобачив?

— Що ж би я, — каже, — робив, я б бився з ним.

— Ну, — каже панна, — вилазь, нічого робити.

От ідуть вони на мідний пляц битися.

Як пхне змій короля, так він по коліна в мідь загрузне, як пхне король змія, то змій і з місця не зрушиться.

— Ну, тепер, — каже змій, — ходи віддихати.

Пішли віддихнули трохи, напились води з бочок, але король той напився води сильної, то у нього сили зразу прибуло — так що аж горить, а змій напився безсильної води, то й ту силу загубив.

— Ну, тепер, — каже змій, — ходімо битися — вже віддихнули трохи.

Приходять вони знову на той самий пляц.

Як пхне король змія, так він по коліна в мідь загруз, як пхне змій короля, так той і з місця не зрушиться. От король загнав його в мідь по самі пахви, а після взяв та й голову відтяв йому.

Приходить він до панни, та питає його:

— А чи звоював його?

— Звоював, — каже, — і голову відтяв.

— Ну добре, тепер ходімо.

От ідуть вони, і панна каже:

— Тут ще є моя сестра, чи не можна і її визволити?

— Добре, — каже король, — може, Бог поможе, і твою сестру визволимо.

Пішли. Ідуть та й ідуть, ідуть та й ідуть, коли дивляться — стоїть палац такий великий та здоровий, як буває у короля якого або генерала. Заходять вони туди, знайшли сестру і кажуть їй:

— Як би тут твого чоловіка звести?

— Добре, — каже та. — У нього там-то і там-то лежить два камені, один сильний, а другий безсильний. Перекотим сильний камінь на місце, де лежить безсильний, а безсильний туди, де лежить сильний, то він як прийде віддихати — лизне безсильного каменя, тоді ти його переможеш.

Перекотили камені — коли дивляться, летить, аж ліс гуде, аж іскри з нього сипляться. Короля сховали під ліжко і прикрили, щоб не видно було. Прилітає змій, заходить в палац:

— Фе, фе! Прісна душа смердить.

— Та де тобі тут, — каже його жінка, — візьметься прісна душа, сюди і ворон кості прісної душі не