Дафніс і Хлоя - Лонг
КНИГА II
Уже осінь розцвіла в повній своїй красі, надходив час збирання винограду, тож на полях працювали всі. Один рихтував чавильні преси, інший чистив бочки, ще інший плів кошики. Одному потрібен був ніж для обрізування винограду, інший знаходив каменя, щоб чавити сік із винограду, а ще інший шукав сухих гілляк, без кори, на смолоскипи, щоб уночі при світлі можна було носити виноградний сік із поля додому. Також Дафніс і Хлоя перестали турбуватися про овець і кіз і подавали одне одному допомогу, як уміли. Він носив у кошиках виноградні грона, чавив їх у чавильних пресах і зливав сік у бочки. Хлоя готувала їжу робітникам, давала їм пити старіше вино й збирала грона з нижчих виноградних кущів. На Лесбосі взагалі виноградні кущі низькі, угору не ростуть і не пнуться по деревах, а спускають донизу гілки і в'ються, наче плющ; навіть дитина могла б дістати грона, якби її руки не були зв'язані пелюшками.
На святі Діоніса в день народження вина, як звичайно буває, жінки з сусідніх сіл, запрошені на допомогу, скоса поглядали на Дафніса та вихваляли його, заявляючи, що він вродою подібний до Діоніса, а сміливіші навіть цілували, тягли до себе — це засмучувало Хлою. Хлопці ж при чавильних пресах кидали Хлої розмаїті слова, стрибали біля неї, немов сатири біля вакханки, і кожен радо хотів би стати овечкою, яку б вона пасла. Тоді Хлоя раділа, а Дафніс сумував. Отож, обоє бажали, щоби скоро прийшов кінець збиранню винограду й вони повернулися у свої звичні місця, де замість дикого крику могли слухати звуки сирінги або мекання своїх отар.
Згодом, через кілька днів, коли зібрали виноград і наповнили бочки виноградним соком, відпала потреба в робочих руках. Тоді Дафніс і Хлоя вигнали свої отари на пасовисько й, з радістю вклонившись німфам, принесли їм виноградні гілки як першу офіру Вони й раніше не проходили мимо німф байдуже, але завжди, коли гнали худібку на пасовисько, молилися їм, а коли з пасовиська, — схиляли перед ними голови. Постійно щось приносили німфам: чи якусь квітку, чи фрукт, чи зелену гілку, чи горнятко молока. За це пізніше мали від богинь нагороду. А тоді, після збирання винограду, Дафніс і Хлоя, начебто собаки, спущені з прив'язі, стрибали, грали на сирінзі, співали й навіть мекали разом із козами та вівцями.
Коли Дафніс і Хлоя отак раділи, до них підійшов старий дід у кожусі, на ногах мав просте селянське взуття, зі старенькою пастушою торбиною на плечах і, підсівши до них, промовив: «Любі діти, я, старий Філет, часто оспівував оцих німф, не раз грав на сирінзі Панові, голос моєї сирінги управляв не одною чередою корів. Зараз я прийшов до вас повідомити, що бачив, і сповістити, що почув. Є у мене сад, виплеканий власними руками. Його я обробляю, відколи перестав пасти худобу через старість. Усе в ньому є, що пори року приносять: навесні — троянди, лілеї, гіацинти та двох сортів фіалки; улітку — мак, дикі груші та всякі яблука. Зараз — виноград, фіги, гранати й зелений мирт. У садку вранці збираються зграї птахів: одні поживитись, інші співають — багато в ньому росте дерев, усюди тінь і з трьох джерел витікає вода. Забери огорожу — подумаєш, що це гай.
Коли я сьогодні, десь серед дня, зайшов туди, побачив під гранатами та миртами хлопця, який тримав у руці мирт та фанати, а сам білий, як молоко, волосся золотисто-русяве, ніби вогонь, а чистенький, немовби щойно покупався. Стояв сам, голий, і забавлявся, паче у власному саду збирав плоди. Я підскочив, щоб його зловити, бо ж побоювався, аби він, утікаючи, не поламав деревця граната та мирта. Він спритно й легко почав утікати то за кущами троянд, то ховався на грядках маку, наче маленька куріпка. Часто доводилося мені, хоча й нелегко було, бігти за молодими козенятами, що втікали від мене, не раз намучився, ганяючи за маленькими телятами, але це була особлива істота, яку годі зловити. А коли я, стара людина, утомився, то, обпершись на костур і водночас дбаючи, щоби він не втік, запитав, чий він, чи когось із сусідів і чого хоче, ламаючи чужий сад. Він не відповів, а стоячи близько, всміхнувся дуже мило, кинув на мене миртами і, — сам не знаю чому, — затуманив так мою душу, що я більше не міг на нього гніватися. Тут я просив його, щоб не боявся, підійшов ближче до мене; я поклявся миртами, що не триматиму його, дам яблук і гранат, дозволю завжди збирати плоди та зривати квіти, якщо він мене поцілує.
У цю мить хлопець голосно розсміявся й заговорив таким голосом, якого не знає ні ластівка, ні соловейко, ні лебідь, коли стає такий старий, як я: «Мені, Філете, зовсім не важко тебе поцілувати. Я більше прагну, щоб мене цілували, ніж ти — стати молодим, але розміркуй, чи такий подарунок підходить для твого віку. Старість тобі не допоможе, і після поцілунку почнеш мене переслідувати. Мене не може зловити ні яструб, ні орел, ні інший птах, бистріший від них. Я ж бо не дитина, хоча виглядаю як дитя. Я старший від Кроноса16 й від усякого часу. Знаю, що й ти молодим пас отам на луках, свою отару, що розходилася далеко. Тоді я сидів біля тебе, а ти, закоханий в Амарілліду, грав на сирінзі під тими буками. Ти мене не бачив, хоч я стояв біля дівчини, її я тобі віддав, і тепер маєш від неї синів — добрих волопасів і хліборобів. Зараз я стережу Дафніса та Хлою. Коли зведу їх уранці разом, то йду у твій сад, тішуся квітами та кущами й купаюся у джерелах. Тому такі прекрасні ростуть квіти й дерева, які я зрошую своєю купіллю. А тепер оглянься наокруж, чи є десь зламана рослинка, чи зірвано хоч один плід, чи потоптано хоч одну квіточку, чи скаламучено воду в джерелах, — тож будь здоров, чоловіче, якому одному з людей на
