Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей
22. Не скінчила стара своєї, оповіді, як мірошничка, важко зітхаючи, перебила її: - Щаслива та жінка, в. якої такий рішучий, і відважний приятель! А мені, бідасі, дістався залицяльник, що боїться навіть гуркоту жорен і морди оцього паршивого осла.- На це стара відповідає:- Раз так, то я нараю тобі чудового коханця, мало того, і доставлю його тобі сюди. Він прийде. За це ручаюсь.- 3 такими словами вона вийшла з кімнати, пообіцявши зайти ще раз увечері.
4 А добропорядна заміжня жінка відразу ж заходилася готувати розкішну вечерю, проціджувала дорогі вина(15), приправляла битки свіжими підливами. Нарешті, коли вона з цим упоралась і накрила щедротно стіл, стала очікувати коханця, немов появи якогось бога. На щастя, ще так склалося, що мірошник у цей час гостював у Сусіда сукновала. Коли вже повернуло надвечір, я був звільнений з хомута і мав змогу безтурботно відпочивати, але, їй-богу, радів не стільки звільненню від праці, скільки тому, що тепер з незав'язаними очима міг вільно стежити за всіма плутнями злочинної цієї жінки. Сонце якраз сіло в води океану і освітлювало підземні країни світу(1б). Враз наближаються легкодушний залицяльник пліч-о-пліч зі старою звідницею, власне кажучи ще підліток, який звертав на себе увагу сяючими і не зарослими щічками так, що й сам міг би дати насолоду коханцям. Його мірошничка привітно зустріла, палко вицілувала з усіх боків та й запросила до накритого столу.
23. Але тільки-но юнак пригубив чарку - він ще не встиг навіть відчути смак вина, як неждано-негадано з'являється чоловік, який вернувся набагато раніше, ніж чекали. Тоді зразкова жіночка зустріла його найгидотнішими прокльонами і побажала, щоб він в'язи собі скрутив і ноги поламав. А коханця, лице якого пополотніло від такої раптової несподіванки, а сам він увесь затремтів від страху, сховала під дерев'яний кадівб для очищеного зерна, що випадково стояв у хатині. Потім із вродженою їй підступністю безсоромниця приховала свій ганебний вчинок, прикинулася спокійною і запитала чоловіка, чому він так швидко вернувся від свого щирого друга. Той, тяжко й безперестанно зітхаючи, сказав: - Ой, пішов я геть, бо вже не міг далі терпіти нахабної й зухвалої-поведінки пропащої баби. О добрі боги! Як могла заміжня [161] жінка, така вірна, така доброчесна, так низько впасти! Чесне слово, клянуся богинею Церерою(17), що навіть тепер мені важко повірити своїм власним очам!
Ці слова пробудили надзвичайну цікавість у безсоромної мірошнички. Вона не вгавала наполягати, щоб чоловік розповів їй все докладно з самого початку, що ж саме сталося. Він поступився нарешті її настирливим вимогам і, не свідомий своєї власної ганьби, повів розповідь про чуже безчестя(18):
24. - Дружина мого приятеля сукновала, жінка, як вдавалось досі, випробуваної цнотливості, .про яку ходила добра слава, бо як прекрасна хазяйка зразково заправляла усім господарством свого чоловіка, враз вплуталася в любовні стосунки з якимсь коханцем. З ним вона частенько потай зустрічалася. Навіть у ту хвилину, коли ми після купелі прийшли вечеряти, тримала в обіймах оцього молодика. Наша несподівана поява заскочила її на гарячому. Розгубившись, вона вхопилася за першу-ліпшу думку, що прийшла їй у голову, і сховала свого гостя під корзиною, сплетеною з гнучкої лози. А служила корзина для вибілювання сірчаним димом сукна, яке зверху розвішувалось. Переконана, що юнака надійно сховала, жінка сукновала преспокійно сіла з нами за стіл. Тим часом гострий і нестерпний запах сірки хмарою оповив молодого чоловіка. Той, наковтавшись сірчаної пари, цієї їдкої речовини, почав раз по раз чхати.
25. Коли сукновал почув перше ачхи, прямо-таки за спиною жінки (там-бо стояла плетінка), він побажав жінці, як це ведеться, доброго здоров'я; так само вчинив, коли чхання повторилося і коли ще кілька разів пролунало. Нарешті, коли воно стало лунати без угаву, погане передчуття прокинулось у сукновала, і він почав здогадуватись, у чому річ. Отож відсунув стіл, підняв корзину й витяг звідти чоловіка, який, одурманений сіркою, ледве переводив дух. Осатанілий від такої ганьби, він став вимагати меча, бо мав намір прикінчити непроханого гостя. Ледве вдалось мені його, охопленого люттю, відговорити від нерозважного вчинку. Я доводив, що не слід цього робити з уваги на небезпеку, на яку ми обидва наражаємось, а ворог, казав я, все одно скоро і без нашої допомоги вріже дуба від сильної дії сірчаної отрути. Заспокоївшись трохи, щоправда, не стільки від моїх умовлянь, скільки від самих обставин, мій приятель підняв напівживого залицяльника і виштовхнув його у сусідній провулок. [162]
Тоді я нишком порадив його жінці (і таки намовив її), щоб вона на деякий час вибралася з дому до якоїсь знайомої, бо не було сумніву, що чоловік, доведений до оскаженіння, ладен скоїти якесь лихо і собі самому, і своїй жінці. Ця вечеря в друга мені не сподобалась, і я вернувся чимдуж додому.
26. Під час оповіді жінка мірошника, для якої нахабність та безсоромність була звичною рисою її вдачі, нещадно з обуренням засудила жінку сукновала: вона, мовляв, віроломна, безчесна, це ганьба для всієї жіночої статі. Втративши рештки сорому, ця негідниця потоптала шлюбний союз, опоганила домашнє вогнище свого чоловіка, перетворивши рідний дім у кубло розпусти! Занапастила добре ім'я законної дружини, щоб заробити назву повії! Ще й додала, що таких жіночок треба було б живцем спалювати. Тим часом, оскільки власне незавидне становище й докори нечистої совісті не давали їй спокою, то вона, щоб якомога швидше звільнити свого спокусника від мук також незручної схованки, безперестанку намовляла чоловіка, щоб раніше сьогодні лягав спати. Але тому, що той прийшов з невдалої вечері, облизавши макогона, то він сказав, що не проти того, щоб добре попоїсти. Жінка швиденько, хоч і не дуже радо, подає йому страви, призначені для іншого. А я аж кипів од злості, коли думав про колишні неподобства цієї паскуди і нинішнє нахабне лицемірство. От тому-то я й тепер мізкував над тим, у який спосіб викрити обман, як вивести на чисту воду всю підлість цієї особи і зробити добру послугу своєму хазяїнові. Я враз подумав, а що, якби перекинути кадіб, під яким перелюбник
