Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей
2. У той час, як домашні пошепки про щось розмовляли, раптом в їдальню вбігає один із рабів. На обличчі малювалися острах і хвилювання. Він повідомляє хазяїна, що щойно якийсь скажений собака з сусіднього провулка увірвався через задню хвіртку на подвір'я і з шаленою люттю напав на мисливських псів. Потім влетів у найближчу конюшню і там з такою ж скаженістю накинувся на в'ючну худобу, зрештою, не пощадив навіть людей. Його жертвами стали погонич мулів Міртіл, кухар Гефестіон, спальник Гіпатофіл, лікар Аполлоній(1) - взагалі багато-багато слуг, які намагались його прогнати. У деяких тварин від отруйних укусів уже явно виступають ознаки такого самого сказу. Ця звістка всіх приголомшила. Переконані, що і я теж покусаний собакою, тому так і буянив, вони хапаються за першу-ліпшу зброю ї заохочують один одного відвернути від себе спільну небезпеку. І влаштовують на мене облаву, скоріше усього самі опановані сказом, аніж я. І, певне, були б мене посікли на локшину списами, рогатинами, навіть двосторонніми сокирами, які їм слуги ту ж мить подали, якби я, оцінивши цей вихор раптової небезпеки, не увірвався до спальні моїх господарів. Тоді ті замкнули мене там, заперли двері ззовні і вчинили справжню облогу, щоб їм самим не довелось потерпіти від мене, а дочекатися того, поки сконаю від смертельної зарази. Ось так я нарешті Дорвався до свободи і, зрадівши своїй самоті, звалився па розстелене ліжко і, після довгої перерви заснув знову як людина.
3. Був уже білий день, коли я, відпочивши від утоми на м'якому ліжку, встаю бадьорий і чую, як мої охоронці, що всю ніч без сну мене вартували, так сперечаються про мою дальшу долю: - Хіба можна повірити, що сказ ще й досі мучить оцього нещасного осла? - Навпаки, в міру розвитку скаженості, отрута, певне, зовсім втрачає свою силу.- Щоб покласти край неодностайності думок, вони вирішили перевірити етап мого здоров'я, тому зазирнули крізь якусь щілину й побачили, що я стою спокійно, здоровий і урівноважений. Отож самі, відчинивши двері, забажали перевірити, чи я справді став ручним. Тоді один із них, якого, без сумніву, небо послало мені як рятівника [150] підказує несхибний спосіб переконатися, чи я здоровий: треба мені подати повне відро свіжої води для пиття, і якщо я сміливо, як і попередньо, підійду до відра і буду пити з нього, значить, я здоровий і вилікуваний від хвороби. І навпаки: якщо я з острахом відсахнуся від відра і не доторкнуся води, то це безперечний доказ того, що небезпечний сказ ще не пройшов. Такий спосіб перевірки, переданий нам стародавніми книгами, випробуваний був на ділі.
4. Така порада припала всім до душі, тож негайно підсувають мені, щоправда з великим ваганням, величезний посуд, наповнений свіжою, прозорою водою з найближчого джерела. Я, не гаючись, підходжу й нахиляюся, занурюю в посуд голову і хапливо п'ю цю воістину рятівну воду, бо в горлі в мене пересохло. І вже спокійно дозволяю себе поплескувати рукою, ласкати по вухах, вести за гнуздечку і робити з собою все, що їм завгодно, довівши всім переконливо, що я слухняний, а вони безпідставно мене запідозрювали у чомусь.
У такий спосіб уникнувши подвійної небезпеки, на другий день, навантажений священними манатками, калаталками й цимбалами, виходжу на вулицю, щоб знову допомагати жебрати. Так ми обійшли чимало різних хат і помість, аж нарешті прийшли в одне село, що постало, як твердили місцеві жителі, на руїнах колись багатого міста, і зупинились у найближчому заїзді. Тут ми почули кумедну історію, як одного бідняка невірна жінка зробила рогатим. Ця історія настільки цікава, що її варто розповісти.
5. Жив один чоловік, страх як бідував і, щоб заробити на прожиток, за нужденну винагороду працював помічником у коваля. Була в нього дружинонька, так само бідна, як і він, але недобру мала славу як крайня розпусниця(2). Одного разу, коли чоловік рано-вранці пішов на роботу, крадькома пробрався в його помешкання зухвалий коханець жінки. В той час, як ця пара безтурботно втішалася любов'ю, чоловік, який нічого не знав про поведінку жіночки, ба навіть не здогадувався ні про що подібне, раптом вертається додому. Коли переконався, що двері добре зачинені й навіть заперті, ще й похвалив подумки обережність жінки. Він стукає в двері і навіть свистить, щоб подати їй знак про своє повернення.
Тоді ця шельма, спритна й досвідчена в подружній зраді, випустивши коханця із своїх міцних обіймів, непомітно [151] ховає його в бочку, яка саме порожня стояла в кутку, до половини закопана в землю(3). Відтак відчиняє двері, і не встиг чоловік переступити поріг, як вона накидається на нього з лайкою: - Ось воно як! Доки ти, дармоїде й ледацюго, будеш никати, заклавши руки за спину. Шматка хліба додому не принесеш, все байдикуєш! Заробити на прожиття тобі не в голові, а я, нещасна, днями й ночами надриваю сили свої за кужелем, щоб хоч лампа в нашій халабуді горіла! Наскільки краще живеться моїй сусідці Дафні, яка зранку, досита наївшись і досхочу напившись, водиться з коханцями, аж гей!
6. Чоловік, спантеличений таким прийомом, каже: - Що з тобою? Майстер відпустив нас, бо треба йому було піти в якійсь справі до суду. Але я заздалегідь подумав, як заробити сьогодні на харч. Бачиш цю бочку? Вона завжди порожня, тільки займає місце, користі з неї ніякої, нема, мало того,- заважає. От я й продав її за п'ять денаріїв одному чоловікові. Скоро він прийде сюди, щоб заплатити за неї й забрати додому. Накинь на себе фартух і поможи мені витягнути її з землі. Адже треба її віддати покупцеві.
Отоді-то клята дурисвітка хутко прикинула в умі, як їй скористатися новим становищем. Нахабно сміючись, озвалася:
- Ну й чоловіка я маю. Гарний із тебе торговець! Ти продав дешевше річ, за яку я, баба, не виходячи з дому, взяла сім денаріїв!
Чоловік зрадів вищій ціні і питає:
- А хто ж заплатив за неї стільки?
