Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей
12. Коли отак минула більша частина дня і я геть охляв, з мене зняли конопляні посторонки, відв'язали від жорна і привели до жолоба. Хоч я, страшенно змучений, нагально потребував відновлення сил і ледве тримався на ногах від голоду, проте, спонукуваний вродженою цікавістю і охоплений страхом, я не брався за їжу, якої мені вдосталь дали, а з дивною цікавістю розглядав устрій цієї непринадної установи. Добрі боги, що я там тільки побачив! Які жалюгідні людці працювали там! їхня шкіра поцяткована була синяками, посмуговані ранами спини радше були затінені, аніж закриті дрантивим лахміттям, у деяких лише пахвина була прикрила ганчіркою, всі так одягнені, що тіло проглядало крізь лахи, чола їхні були тавровані(5), голови до половини виголені, ноги в кайданах, лиця землисті, повіки виїдені чорним димом і гарячою парою так, що ледве бачили світ божий(6). [155]
Деякі були вкриті брудною борошняною пилюгою, немов кулачні бійці, які вступають у бій, обсипані білим порошком(7).
13. Що мені сказати, якими словами описати своїх співтоваришами по стійлу? Які то вимучені були мули, які слабосилі шкапи! Скупчені довкола жолобів, засунувши туди морди, вони жували полову; шиї, покриті гнійними наривами, порозпухали, обвислі ніздрі роздулись від безнастанних приступів кашлю, груди пошморгані конопляними посторонками, ребра оголені аж до кісток від. безперервного биття, копита потворно розпластані від вічної біганини по замкнутій доріжці. Шкура в них була жорстка від засохлого бруду й обліплена застарілою коростою. Незавидна доля такого товариства навіяла на мене сумні думи. З тугою згадував я щасливі хвилини життя колишнього Луція і, доведений до крайнього розпачу, похнюпивши голову, засумував. Не було ніякого виходу з цього нестерпного становища. Тільки вроджена цікавість приносила мені деяку полегшу. Я поглядав на людей, які, не звертаючи на мене уваги, вільно розбалакували й робили своє діло. Цілком справедливо божественний творець давньої грецької поезії8, бажаючи зобразити людину глибокої мудрості, каже, Що гой сягнув найвищого щабля доблесті, хто відвідав багато країн і пізнав різні народи. Я сам із вдячністю згадую своє перебування в ослиній шкурі, бо під такою машкарою вийшов загартованим з усілякого роду життєвих злигоднів і здобув якщо не досконалу мудрість, то в усякому разі багатющий досвід. Так, наприклад, я почув одну розповідь, кращу з кращих, приємну й кумедну, яку пропоную вашій увазі.
14. Той мірошник, який купив мене за гроші, сам був людиною доброю й дуже порядною, але дісталась йому від долі жінка на рідкість погана, гіршої від якої не знайдеш ніде. Терпів неборака від клятої баби як у подружньому житті, так і в домашньому господарстві, аж у мене, признатися щиро, серце стискалося з жалю. Справді-бо не бракувало цій негідниці ні однієї вади - всі гидоти спливли в її душу, немов нечисть у смердючу помийну яму: біснувата й дурнувата, волоцюга і п'янюга, сварлива і спесива, на чуже хаплива, щодо свого розтратлива, віроломна і нескромна. Нехтувала і зневажала небесних богів, замість справжньої релігії вірила нібито в єдиного бога, лицемірною й пустою набожністю одурманювала весь світ і затурканого чоловіка(9). Сама з раннього ранку [156] напивалась до безтями і безугавно розпутничала з ким завгодно.
15. Ця злюка переслідувала мене з якоюсь дивною ненавистю. Бувало, вже вдосвіта, ще валяючись у ліжку, вона репетувала, щоб нового осла вже запрягали до жорен. Тільки-но виходила зі спальні, наказувала, щоб на її очах всипали мені найбільше батогів, а коли наставала пора годувати "худобу й інші тварини відпочивали, вона розпоряджалась допускати мене до жолоба набагато пізніше. Така безсердечність ще більше загострила мою цікавість і заохотила пильніше приглядатись до її поведінки. Так, я підгледів, що частенько заходив до неї в спальню один молодий чоловік. Побачити його в лице аж страх кортіло мені, але пов'язка на моїх очах заважала розгледіти його. Якби не це, сприту для викриття злочинів цієї паскудниці в мене було б удосталь. Відвідувала її щодня нерозлучна подруга, одна якась стара жінка, звідниця й посередниця між мірошничкою та-її коханцями. Разом з цією жінкою мірошничка снідала й цідила нерозведене винце, потім, заохочуючи одна одну, вони спільно обдумували підлі хитрощі на шкоду нещасному чоловікові. А я, хоч і зберігав, у душі справедливе обурення до Фотіди за її необачність, внаслідок чого перетворився в осла, а не в птаха, все-таки при цій жалюгідній переміні мав одну-єдину втіху: завдяки своїм величезним вухам я прекрасно чув навіть те, про що говорили на далекій відстані.
16. Одного дня долетіли до моїх нашорошених вух такі слова тої «скромненької» бабки: - Подумай-но, моя добродійко, з ким ти зв'язалась, не порадившись зі мною. Який з нього коханець! Це нероба й боягуз, який тремтить увесь, коли твій осоружний і ненависний чоловік лише грізно насупиться. Він своєю млявою любов'ю тільки мучить тебе, пристрасну жінку. Наскільки кращий Філезітер(10): він молодий, вродливий, щедрий, меткий, мастак спритно обманути чуйність ревнивих чоловіків. -Далебі, він єдиний, хто гідний того, щоб усі заміжні жінки дарували йому свою прихильність, єдиний, кого варто увінчати золотим вінком хоч би за одну незрівнянну витівку, як то він нещодавно обвів довкола пальця одного ревнивого чоловіка. Так ось послухай і порівняй, якими різними бувають коханці(11).
17. Ти знаєш, звичайно, Барбара, декуріона(12) нашого міста, якого люди за злостиву вдачу називають Скорпіоном. Жінку свою Арету(13), благородного походження, [157] незрівнянну красою, він так ревниво охороняв, що не відпускав від себе ні на крок.
Тут її перебиває мірошничка: - Аякже, ще й як її знаю! Маєш на увазі мою шкільну товаришку Арету.- То ти, певне,- каже стара,- знаєш всю її пригоду з Філезітером? - Зовсім не знаю,- відказує та,- але страшенно мені нетерпеливиться дізнатися, що там між ними було, і, будь ласка, матінко, .розкажи мені все по порядку.- Невгамовна балакуха,
