Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей
29. Ось у такий спосіб ці ошуканці, пересуваючись із одного місця в інше, обдирали жителів усієї околиці. Якось, перебуваючи в одному селі, вони на радощах від багатющого збору вирішили повеселитись на славу. Видурили вони для цієї мети, звичайно, з допомогою брехливого ворожіння, в одного селянина найжирнішого баран», нібито щоб заспокоїти цією жертвою голод Сірійської богині. Після того, як усе належно підготували до пишного бенкету, пішли в лазню. Викупавшись, повертаються звідти через деякий час і ведуть з собою якогось здоровенного селянина з сильно розвинутими стегнами й пахвиною, якого запросили до себе на вечерю. Ледве скуштувавши трохи городини, ці нечестиві тварюки розпалилися ганебною хіттю аж до наймерзенніших виявів забороненої розпусти. Вони гурмою оточили приведеного парубка, роздягнули нещасного, повалили горілиць на підлогу і взялися своїми гидкими губами опоганювати його тіло. Мої очі не могли спокійно дивитись на таку гидоту, і я намагався вигукнути: - О громадяни, рятуйте! - але ніяких звуків, ані складів не зумів я вимовити, окрім єдиного звука «О!», який вийшов у мене чітко, гучно, воістину по-ослячому. Але мій тривожний вигук пролунав цілком не в пору. Річ у тім, що в сусідньому селі попередньої ночі хтось украв осла, і купа молодиків шукала його всюди, особливо ретельно нишпорили по всіх заїздах. І ось, коли почули мій рев всередині будинку, вони подумали, що злодії сховали їхнього осла в якомусь таємному [147] приміщенні. Неждано-негадано увірвались вони всією юрмою до кімнати, щоб особисто забрати свою власність, і спіймали мерзотників на місці злочину - саме в той час, коли вони були зайняті сороміцькими ділами. Молодики скликали негайно всіх сусідів і розповіли їм про ганебне видовисько, вихваляючи з в'їдливою насмішкою непорочну цнотливість прославлених духовних осіб.
30. Священики не знали, куди їм дітися від сорому, бо поголос про їхню ганебну поведінку, блискавично поширюючись, заслужено викликав до них загальну ненависть і презирство. Вони забрали всі. свої манатки і тишком-нишком близько півночі вибралися із поселення. Пройшовши добрий шмат дороги до сходу сонця, вони серед білого дня добрались до якоїсь безлюдної місцевості. Там після довгої наради постановили порішити мене. Тим-то зняли з моєї спини зображення богині й поклали на землю, забрали поклажу, прив'язали мене до дуба і бичем із нанизаними на нього баранячими кісточками так мене періщили, що я мало не сконав. Був між ними один, Який хотів своєю сокирою поперетинати мені жижки за те, що я нібито привселюдно зневажив його бездоганну честь, але всі інші заперечили, відстоюючи погляд, що мене слід залишити в живих. Чинили вони так, щоправда, не з уваги на мій порятунок, а зважаючи на простягнуту на землі статую богині. Через те знову навантажили мене поклажею і, поганяючи плазом меча, дісталися до якогось знаменитого міста. Там один із старійшин міста, взагалі людина побожна, причому особливо палкий шанувальник нашої богині, зваблений бряжчанням цимбалів, дробом барабанів та м'якими фрігійськими мелодіями(22), вибіг нам назустріч, охоче запропонував гостину богині. Він поселив усіх нас у просторому своєму будинку, а богиню старався схилити на свій бік виявами глибокої шани й щедрими жертвами.
31. Тут, якщо не зраджує пам'ять, моє життя опинилося в смертельній небезпеці. Бо якийсь селянин подарував своєму хазяїнові, тобто нашому господарю, жирний окіст велетенського оленя- частину своєї мисливської здобичі. Повісили його недбало біля кухонних дверей, не досить високо, так що якийсь собака, також, як видно, кмітливий мисливець, крадькома його стягнув і на радощах від такої здобичі швиденько поніс кудись, непомічений ніким із тих, хто був на кухні. Коли кухар виявив пропажу, то став проклинати свою недбайливість, і, заливаючись сльозами, [148] довго бідкався, мовляв, не знає, що тепер подасть на обід своєму хазяїнові. У повному розпачі він попрощався зі своїм маленьким сином і, схопивши мотузку, збирався вже було повіситись. Але, па щастя, відчай чоловіка помітила його вірна жінка. Вона, .вчепившись міцно двома руками у мотузку, заволала: - Ти що? Вже настільки в нещасті втратив голову, що не бачиш і порятунку, який тобі в саму пору підказує божественне провидіння? Якщо ти в цій веремії, що закрутила Доля, хоч трохи Маєш клею в голові, вислухай мене уважно! Оцього чужого осла заведи в якесь віддалене місце і там заріж! Відріж із нього окіст такої ж величини, як той, що пропав, приготуй його якнайсмачніше з приправами й подай хазяїнові замість оленячого. Ручаюсь, він нічого не помітить.
Зрозуміло, цьому нікчемі припала до вподоби думка врятуватись ціною мого життя. Він палко похвалив дружину за винахідливість і взявся гострити ножі, щоб виконати кровожерний задум.
Книга дев'ята
1. Так мерзенний різник готував для своїх безбожних рук смертоносну зброю проти мене. В такій грізній небезпеці не можна було довго роздумувати, треба було діяти рішуче. Ось я й вирішив негайно рятуватись втечею від неминучої загибелі. Обірвавши прив'язь, щосил даю драла, для більшої безпеки раз по раз хвицаючи копитами. Вихором жену через найближчий портик і вриваюсь прямо в їдальню, де господар будинку угощав жреців богині жертовним бенкетом. У розгоні розбиваю й перевертаю гори столового посуду і навіть святкові столи - все, що стояло мені на заваді. Господар, виведений з рівноваги таким страхітливим розгромом, дає наказ одному із слуг вивести мене, звідси як тварину норовисту й небезпечну і заперти в надійному місці, щоб я вдруге не порушив своїм навіженим свавіллям спокійної учти. Опинившись завдяки такій хитроумній витівці у безпечному місці і вихопившись із цупких рук ката, я радів, що знайшов порятунок у в'язниці.
Але так уже водиться в світі, що людині ніколи не бути щасливою, якщо не забажай цього Доля, і неминучі
