Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей

- Все ще стоїть перед моїми очима світлий образ брата твого і дорогого мого чоловіка, все ще чую ніжний запах його божественного тіла, і досі прекрасний Тлепо-лем живе в моєму серці. Тож пристойно й розумно вчиниш, якщо даси мені, бідолашній жінці, час, необхідний для законної скорботи, поки минуть місяці, що залишились до кінця року(4). Це буде личити моїй чесності і буде корисним для твого щастя - передчасний шлюб дратуватиме болісну тінь мого покійного чоловіка і накличе біду - на тебе.

10. Але й ці слова не протверезили Тразілла, не задовольнила його втішна обіцянка її на недалекий шлюб. Знову й знову набридливо нашіптує він бридкі слова, аж поки Харита, вдаючи, що погоджується, не сказала йому таке: - Принаймні в одному доведеться тобі поступитися перед моїми гарячими просьбами: доки не мине рік після смерті мого чоловіка, будемо поки що зустрічатися потай, так, щоб ніхто з домашніх ні про що не здогадувався.- Тразілл дав себе перехитрувати жінці-месниці й охоче погодився на потайні любощі. З яким нетерпінням чекав він ночі й нічної пітьми, ні про що інше не думав, лише про заспокоєння своєї хтивості.- Гляди ж мені,- напоумляла Харита,- загорнися якомога щільніше у плащ і без жодного з супутників, тихцем, у першу нічну варту(5) з'явися біля моїх дверей. Свисни один раз і чекай моєї годувальниці, яка при самому вході буде тебе виглядати. Вона відчинить тобі двері, впустить тебе без лампи і в темряві проведе до моєї спальні. [136]

11. Тразіллу до душі була така таємнича обстановка любовної зустрічі, та вона мала виявитись для нього фатальною. Нічого не підозрюючи поганого, схвильований від очікування, він ремствував, що так довго тягнеться день і не настає вечір. Але як тільки зайшло сонце, щільно загорнувшись у плащ, як і веліла йому Харита, обманутий ввічливістю хитрої годувальниці, яка вартувала при вході, він, сповнений рожевих надій, проникає у спальню. Тоді старенька провідниця, згідно вказівок своєї господині, люб'язно його заговорюючи, тишком-нишком добуває чари і жбан вина, до якого домішане було снотворне. Відсутність господині вона пояснювала тим, що та засиділась у хворого батька. Тразілл жадібно й довірливо вихиляв чару за чарою, так що його, зрозуміла річ, легко здолав сон. Коли він уже лежав горілиць і можна було зробити з ним що завгодно, бабуся покликала Хариту. Та ввійшла, сповнена чоловічої рішучості, і, перейнята невимовним хвилюванням, зупинилась над убивцею.

12. - Ось він,- волає,- вірний друг мого чоловіка, ось бравий мисливець, ось дорогий дружина! Ось та правиця, яка пролила мою кров, ось груди, в яких гніздилась підступна зрада на згубу мою, ось очі, яким я, на свою біду, сподобалась і які, передчуваючи якимось чином майбутній морок, готові зустріти близькі муки. Спочивай спокійно, приємних тобі снів! Не нападу я на тебе ні мечем, ні списом. Не бути тому, щоб ти однаковою смертю зрівнявся з моїм чоловіком! Житимеш з омертвілими очима і більше не побачиш нічого, хіба що уві сні. Я вчиню так, що смерть свого ворога ти вважатимеш більшим щастям, аніж своє життя. Світла денного більше не уздриш, без руки проводиря не обійдешся, Харити не обійматимеш, шлюбом не будеш насолоджуватись, ні в смерті не знайдеш спокою, ні в житті не зазнаєш втіхи - понурою марою блукатимеш між царством Орка і сонцем, довго шукатимеш руки, яка виколола твої зіниці, і, що в горі найстрашніше, не знатимеш, хто ж твій кривдник. А я кров'ю з твоїх очей зроблю увливання на могилі Тлеполема і його праведній душі принесу поминальну жертву. Але чому ти маєш користатися привілеєм - відстрочкою мук, яких заслужив, може, все ще мрієш про мої, згубні для тебе, обійми? Залиш морок сну, прокинься для іншого мороку, мороку розплати. Підведи-но свою незрячу голову, пізнай помсту, відчуй своє горе, полічи свої нещастя! Ось як сподобались твої очі цнотливій жінці, ось як [137] весільні смолоскипи освітили твій подружній дім! Богині помсти(6) будуть у тебе весільними дружками, а невідступними супутниками - сліпота і вічні докори сумління.

13. Ось що провістила йому Харита. Потім вийняла з волосся гостру шпильку, виколола йому обидва ока - зовсім позбавила зору його. У той час, як він від несподіваного болю позбувається оп'яніння і сну, вона хапає оголений меч, який Тлеполем звичайно носив при боці, ї, як навіжена, летить через місто, замисливши, безсумнівно, якесь нове страхітливе злодіяння. Біжить прямо до гробниці чоловіка, а ми, жителі міста, повибігали з будинків і наввипередки пустились слідом за нею, підговорюючи один одного вирвати меч з її ошалілих рук. А Харита затрималась біля могили Тлеполема і стала відганяти блискучим мечем своїх найближчих людей із натовпу, що оточив її. Коли ж вона побачила, що юрба гірко плаче і співчував їй щиро, закричала: - Перестаньте по-дурному сльози лити, киньте жаль, негідний моєї доблесті. Я відомстила кривавому вбивці свого чоловіка, покарала мерзенного грабіжника мого щастя. А тепер настала пора, щоб цей меч відкрив мені шлях на той світ до мого Тлеполема.

14. І, розповівши докладно, що їй у сновидінні сповістив чоловік і як відплатила Тразіллу, заманивши його в пастку, увігнала собі під праву грудь меча і впала на землю, залита власною кров'ю; потім ще щось невиразно прошепотіла й випустила мужній дух. Тоді домочадці бідолашної Харити старанно обмили її тіло й поховали в тій самій гробниці, навічно повернувши чоловікові його подругу.

А Тразілл, дізнавшись про все, що сталося, не міг підібрати для себе такої смерті, яка була б належною для нього покутою за лихий його злочин, бо вважав, що смертю від меча не зможе спокутувати своєї тяжкої провини. Він наказав привести його туди ж, до гробниці Харити й Тлеполема. І він, кілька раз заволавши: «Іду до вас, лиховісні тіні, як добровільна жертва!» - велів щільно закрити за ним вхід до гробниці, бо постановив голодною смертю покласти край своєму життю, яке сам же суворо засудив.

15. Ось таке розповів юнак-вістун із міста, тяжко під час розповіді зітхаючи та час від часу схлипуючи, а селяни слухали його, засмучені до глибини душі. Вони щиро співчували родині їхніх господарів з приводу горя, яке їх [138] спіткало, але зі страху перед новими володарями зібрались тікати. Так, старший конюх, якому віддали мене під