Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей
19. Ось так подвійно мучився я, бо коли пускався бігти галопом, щоб уникнути безжалісних побоїв, тим болючіше врізувались у моє тіло розгойдані колючки; якщо ж я [125] зупинявся на мить, щоб облегшити біль, то на мене сипався град ударів і примушував бігти. Складалось враження, що цей нікчемний хлопець заповзявся будь-якою ціною звести мене зі світу. До речі, він неодноразово грозився і навіть поклявся це зробити.
І справді: трапилась нагода, яка підштовхнула його прокляту злобу до ще гірших підступів. Одного разу через його нелюдську жорстокість настав край моїй терплячості: я з усієї сили хвицонув його своїми копитами. Тоді він вчинив проти мене ось який безсердечний крок. Навантажив на мене цілу гору конопляного клоччя і міцно зв'язав цю ношу мотузками. Потім вивів мене на дорогу і, вкравши в найближчому дворі жевріючу жаринку, засунув її в середину вантажу. Вогник від легкозаймистого матеріалу миттю розгорався, збільшувався і раптом спалахнув полум'ям, і згубний жар дістався до мого тіла, та, на жаль, нізвідки не видно було ніякої допомоги, ніякого порятунку, а страшна пожежа, з одного боку, не допускала жодного зволікання, з другого - притупила мою винахідливість знайти хоч якийсь рятунок.
20. Однак і в цьому безвихідному становищі Доля усміхнулась мені, можливо, для того, щоб зберегти мене для майбутніх небезпек, так чи інак врятувала мене від заздалегідь задуманої і неминучої загибелі. Річ у тім, що я побачив враз неподалік не висохлу ще після вчорашнього дощу калюжу з брудною водою. Стрімголов кидаюсь туди, весь занурююсь у неї і вилажу лише після того, як полум'я повністю -гасне. Причому одним махом я звільнився і від тягаря, і від загибелі. Але й тут цей паскудний і зухвалий хлопчисько звалив на мене вину за цю нікчемну витівку. Він запевнив усіх пастухів, начебто я, проходячи гойдливою ходою мимо вогнищ сусідів, самохіть послизнувся і навмисно підпалив себе. І з посмішкою додав: - До якого часу .ми будемо даремно годувати цього клятого, вогненосного віслюка?
Минуло кілька днів, і малий гультяй вчинив куди гіршу мерзоту. Він-бо продав дрова, які я віз, у найближчій хаті і, ведучи мене вже без вантажу, лементував, що він не може дати собі раду з моєю норовистістю, відмовляється доглядати мене, причім свої нарікання викладав, вдавшись до таких хитрих пояснень:
21. - Погляньте-но на цього ледачого, неповороткого виродка ослиного роду. Крім усіх інших мерзенних злодіянь, тепер він мені дається взнаки й новими небезпечними [126] витівками. Як тільки побачить якогось перехожого,- чи це буде миловида жіночка, чи доросла дівчина, чи тендітний парубок,- відразу ж скидає із себе поклажу, інколи й саму попону, і накидається на них, немов навіжений, звалює на землю; цей потворний коханець намагається заспокоїти свою недозволену і незвичайну пристрасть із звірячою хтивістю - прагне до протиприродного зближення. Ба, навіть, наслідуючи поцілунки людей, він тикає своєю гидкою мордою й кусає. Через отаку його поведінку між нами виникають непорозуміння й суперечки, а то навіть може дійти і до суду. Щойно побачивши по дорозі якусь молоду гарну жінку, він скинув дрова із спини, порозкидав їх навсібіч і знавісніло накинувся на неї. Далі цей галантний коханець розпростер її на брудній землі і на очах у всіх хотів був зґвалтувати. Якби на лемент і крики нещасної жінки не позбігалися перехожі і, витягнувши з-під копит, не звільнили її від таких обіймів, то хтозна, чи бідолаха не загинула б у муках, розтоптана і розшматована, а нам довелося б нести за це сувору відповідальність.
22. До такої брехні він додав ще й інші небилиці, які мене, сором'язливого й мовчазного, зовсім приголомшили. Ось так правдами й неправдами він підбурював проти мене пастухів. Не витерпівши, один із них закричав:- А чому б нам не заколоти цього безсоромного жениха, чи то пак перелюбника, в жертву, гідну його мерзенних залицянь? - І далі каже: - Гей ти, хлопче, заріж його негайно, кишки викинь нашим собакам, решту м'яса залиши на обід для робітників, а шкуру, посипавши гарячим попелом, щоб висохла, занесемо господареві й збрешемо, що осла вовк розтерзав. Не гаючись, безчесний мій обвинувач, він же й виконавець пастушиного вироку, зраділий, що так все обернулося, глумлячись із мого горя і пам'ятаючи, як то я його хвицнув копитами (шкодую, клянуся Геркулесом, що не досить сильно його тоді брикнув), почав гострити ніж на бруску.
23. Та один із цієї громади пастухів висловив іншу думку: - Шкода,- каже він,- марно занапащати такого гарного осла тільки тому, що йому закидають надмірну похітливість та любовну розв'язність, шкода втрачати таку робочу силу й допомогу в господарстві. Адже досить його вихолостити, і тоді йому відхочеться любовних пригод, та й ви звільнитесь від страху, а він стане Далеко жирнішим й опасистішим. Мені доводилось бачити [127] багатьох не тільки млявих ослів, а й буйних жеребців, яким спокою не давав надмір хтивості, і через те вони були небезпечними й шаленими, але після вихолощення ставали ласкавими й покірними. Можна було використовувати їх до перевезення вантажів і взагалі годились до будь-якої роботи. Врешті-решт, якщо ви приймаєте мою пораду, то я незабаром зможу ось що зробити: піду на ярмарок у найближче село, потім візьму з дому потрібне знаряддя для цього заходу,, вернусь до вас і, розчепіривши стегна цьому нахабному й огидливому джиґунові, викаструю те, що треба. Після цього він стане сумирнішим