Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей

мені здалося, ніби я завагітнів цією небогою. Тим часом чоловік, котрий щойно приніс неправдиві відомості про мене, добув тисячу золотих, які були зашиті в одяг. Ці гроші відібрав він, за його словами, в різних подорожніх, але як людина чесна вносить їх у загальну касу. Стурбовано спитав про здоров'я своїх побратимів. Коли ж дізнався, що деякі з них, до того ж найвідважніші, наклали головами, щоправда, не при однакових обставинах, але як герої, він порадив на певний час дозволити безпечний рух по дорогах і, дотримуючись перемир'я, припинити всілякі наскоки: треба увагу зосередити на наборі нових товаришів, поповнити свої лави молодими новобранцями з тим, щоб їхня бойова ватага кількісно дорівнювала попередній: страхом можна змусити всіх, хто буде опиратися, до покори, а добровольців слід заохотити нагородою; причому чимало знайдеться таких, які раді будуть вийти із свого злиденного й рабського становища й волітимуть вибрати розбійницький спосіб життя, де кожний живе як цар. Що ж стосується його, то він уже давненько підшукав одного чоловіка, на зріст високого, віком молодого, кремезного й відчайдушного. Його він довго намовляв і кінець кінцем переконав, щоб той руки свої, зледачілі від довгої бездіяльності, приклав до якоїсь важливої справи і, поки є змога, користався зі свого здоров'я для того, щоб не простягати свою міцну руку за милостинею, а для того, щоб придбати нею якнайбільше золота. [117]

5. З його словами всі розбійники одностайно погоджуються і постановляють прийняти до свого гурту того, кого визнають підходящим, і підшукати інших для поповнення своєї зграї. Тоді той, що перед цим промовляв, вийшов і невдовзі повернувся з якимось молодиком, справжнім велетнем, з яким навряд щоб хтось із присутніх зміг би зрівнятися. Не кажучи вже про кремезну будову тіла; він на цілу голову був вищий за всіх інших, хоч на щоках у нього з'явився лише перший пушок. Закутаний він був у якесь рване і строкате лахміття, крізь яке проглядали широченні груди й велике черево.

Новоприбулий промовив: - Здрастуйте, дружинники найхоробрішого бога Марса, а віднині мої вірні бойові товариші! Радо прийміть у свою громаду того, хто до вас прийшов із радістю. Я - людина великодушна й запальна. Мені більше до вподоби наставляти груди на небезпеку, аніж загрібати золото. Прекрасно почуваю себе віч-на-віч зі смертю, якої лякаються інші. Не думайте, що я якийсь там жебрак або покидьок, і не судіть про мою доблесть по, цьому лахміттю. Знайте, я стояв на чолі могутньої ватаги і спустошив ущент Македонію. Я - той, славетний розбійник Гем із Фракії(1), чиє ім'я наводить жах на всі країни. Мій батько Ферон(2) також був уславленим розбійником. Вигодуваний людською кров'ю і вихований в розбійницькій ватазі, я став спадкоємцем і суперником батьківської хоробрості.

6. Проте багатьох відважних побратимів своїх і велике багатство я втратив протягом короткого часу. Річ у тім, що я вчинив напад на одного імператорського намісника(3), який займав високооплачувану посаду у двісті тисяч сестерціїв, але згодом його щастя затьмарилось, і він втратив посаду. І наші з ним дороги й зійшлись на мою біду... а втім, щоб ви дізналися, як воно було, розповім все по порядку. Був при дворі Цезаря(4) один знатний чоловік, який дав себе пізнати з якнайкращого боку, так що навіть сам імператор його високо цінував. Але внаслідок підступів деяких недругів він став жертвою підлого наклепу, через що люта заздрість прирекла його на вигнання. Його дружина Плотіна як жінка рідкісної вірності й виняткової цнотливості та мати десятьох діточок створила йому умови для дружної сім'ї. Вона, знехтувавши втіхами розкішного життя у великому місті, пішла разом з чоловіком у вигнання. Як супутниця вигнання й подруга в недолі остригла собі коси, замінила жіночий одяг на чоловічий, оперезалася поясами, набитими дорогоцінними намистами й золотими монетами(5), і серед військової охорони й оголених мечів безстрашно розділяла всі небезпеки; сповнена турбот про порятунок свого чоловіка, вона мужньо переносила всі життєві злигодні. Так подолали вони всі труднощі сухопутної дороги і жах плавання по морю і наближались до Закінфу(6), який невблаганна доля визначила намісникові для тимчасового перебування.

7. Як тільки вони причалили до Актійського побережжя(7) (саме там ми тоді, перебазувавшись із Македонії, никали, боячись хитавиці, із настанням сутінок влаштувались на ніч в одному сякому-такому заїзді на березі моря, неподалік від корабля. Ось там ми й напали на них і пограбували все їхнє майно. Проте не можна сказати, що ми відійшли, відбувшись легким переляком. Бо тільки-но матрона почула перший шурхіт біля дверей, вона почала метушитись у спальні і несамовитим криком підняла загальну тривогу.. Вона поіменно гукала на допомогу охоронців і своїх слуг, скликала всіх сусідів. І якби не те, що всі, налякані до смерті, навіть носа не показували зі своїх домівок, то нам би було сутужно. Але ця вельмишановна (слід віддати їй належне) і незвичайної вірності жінка, премила своїми прекрасними чеснотами, звернулася з проханням до божественного імператора і домоглася для свого чоловіка швидкого повернення з вигнання і повного відомщення за напад. Одне слово, імператор велів знешкодити зграю розбійника, Гема, і банда незабаром перестала існувати. Таку силу має один помах руки могутнього імператора. Всю нашу ватагу загони солдатів вислідили, розгромили і повністю перебили, тільки мені одному, пощастило вирватися з пащі Орка і врятуватися, а саме:

8. Надів я на себе квітчасту жіночу шату з багатьма складками, на голову накинув якусь ткану хустину, взувся в білі, легенькі жіночі сандалі і, перетворений таким чином, що й не впізнати, в особу слабої статі, сів на осла, навантаженого снопами ячменю, і в такому вигляді проїхав крізь ворожий загін. Солдати, помилково прийнявши мене за погоничку ослів, вільно пропустили, а сталось так тому, що тоді мої щоки були ще без заросту, гладенькі та й сяяли, як у підлітка. Але я і в той час не заплямував ні батьківської слави, ні своєї відваги: хоч мурашки бігали в мене по спині від страху, коли я опинився між ворожими [119] мечами, все ж сам-один нападав я на селянські хати й хутори, підступно ховаючись під жіночим вбранням, і зумів назбирати собі трохи грошенят на дорогу.- При цих словах, розірвавши своє лахміття, він висипав на стіл дві тисячі золотих.- Ось,- сказав,- мій від щирого серця невеличкий дарунок чи то пак посаг вашій ватазі. Якщо не заперечуєте, я - до ваших послуг як надійний