Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей
22. У той час Купідон, якого мучила непереборна любовна жага і який сильно від неї змарнів, лякаючись надмірної суворості матері, вдається до своїх випробуваних хитрощів. Піднявшись на своїх крилах у швидкому польоті на саму вершину неба, уклінно благає великого Юпітера й викладає йому свою справу. Тоді Юпітер, схопивши рукою за його щічку, пригинає до своїх уст, цілує ніжно і каже: - Щоправда, любий синку, ти ніколи не виявляв до мене шани, як того вимагає постанова сонму богів, навпаки, частенько прохромлював своїми стрілами груди мені, де визначаються закони стихій і рух небесних світил, не раз ганьбив їх земною хтивістю всупереч законам, зокрема Юлійському закону(31), і суспільній добропристойності. Мою добру славу й повагу ти підривав ганебними любовними пригодами, надаючи моєму світлому обличчю вигляду змій, вогню, тварин, птахів та свійської худоби(32). Але я не зважатиму на це й задовольню всі твої побажання: причина цьому - моя поблажливість, а також те, що виріс ти на моїх руках; зумій тільки оберегти себе від своїх недругів. Одна лише умова: якщо є на світі якась дівчина дивної вроди, то віддай її мені у винагороду за оцю мою доброчинність.
23. Після, цих слів він велить Меркурію скликати негайно всіх богів і оголосити: той, хто не з'явиться на засідання, заплатить кару у десять тисяч нуммів. Налякані [10] такою погрозою, небожителі швиденько заповнили небесний зал, а величний Юпітер, сидячи на високому троні, так сказав:
- Боги, занесені в список Музами(33), всі ви, звичайно, добре знаєте цього молодика, якого я виплекав власними руками. Вважаю за необхідне приборкати надмірний запал його ранньої молодості. Вже набридло слухати, як щоденно його чорнять розповідями про любовні пригоди та різні ганебні витівки. Треба відняти всього будь-яку нагоду щодо цього і накласти пута на його молодечу розбещеність. Уподобав він дівчину і позбавив її дівоцтва. Нехай же він її й має, нехай голубить у своїх обіймах, нехай насолоджується її вічним коханням.
І, звертаючись до Венери, каже: - Ти, доню, не сумуй і не бійся, що шлюб твого сина із смертною дівчиною знеславить твій високий рід і становище. Я постараюся, щоб шлюб не був нерівним, а законним, згідно вимог подружнього права(34).
Тут він наказує Меркурію негайно доставити Псіхею на небо і, подаючи їй чару з амброзією, каже: - Візьми, Псіхеє, оцю чару і стань безсмертною. Нехай ніколи Купідон не розстається з твоїми обіймами і нехай ваш шлюб буде вічним.
24. Незабаром почалася розкішна учта. Почесне місце зайняв молодий, пригортаючи до грудей дружину Псіхею. Так само лежав зі своєю Юноною Юпітер, а над ними по порядку всі інші боги. Чару з нектаром, який у богів служить замість вина, подавав там. Юпітерові його чашник, уславлений сільський хлопчина(35), а іншим богам підносив Лібер(36). Вулкан куховарив, Ори обсипали бенкетуючих трояндами та іншими квітами, Трації скроплювали пахощами, Музи розважали всіх мелодійним співом, Аполлон співав під ліру, красуня Венера танцювала у такт милозвучної музики, підібравши собі такий супровід, що Музи співали хором, Сатир(37) грав на флейті, а молодесенький Пан дмухав у сопілку. Ось так урочисто й законно Псіхея стала дружиною Купідона. Згодом народилася в них дочка, яку ми називаємо Насолодою(38).
25. Таку казочку розповіла несповна розуму, напівп'яна стара баба полоненій дівчині, а я, стоячи неподалік, шкодував, божуся Геркулесом, що не мав напохваті табличок і палички, щоб записати її захоплюючу оповідь. Тим часом після якогось, видно кровопролитного бою, вертаються розбійники з багатою здобиччю. У той час, як [11] поранені залишились, щоб заліковувати рани, деякі, найбільш відчайдушні,, квапляться забрати решту здобичі, схованої, як казали вони, в якійсь печері. Попоївши нашвидку, не шкодуючи батогів, розбійники виводять мене й мого коня, щоб навантажити на нас награбоване добро. Виснажених незліченними підйомами і поворотами, приганяють нас під вечір до печери-тайника. Там нав'ючують на наші спини різноманітну поклажу і, не дозволивши нам відсапнути, квапливо женуть назад. По дорозі так мене батожили й штурхали, що я, спіткнувшись об придорожній камінь, упав від утоми на землю. Але і тоді грабіжники немилосердно лупили мене, щоб я піднявся, хоч я здорово покалічив собі праве стегно й ліве копито.
26. - Як довго,- озвався один із розбишак,- ми будемо даром кормити цю дохлу шкапу, до того ще й кульгаву? - А інший розбійник на це й каже: - Справді, відколи, на нашу біду, увійшов цей віслюк у нашу господу; у нас немає порядного прибутку, а найвідважніші з наших або лежать поранені, або загинули.- Тут втручається третій розбійник: - Даю вам чесне слово, як тільки цей осел донесе в печеру поклажу, я скину його в глибоке провалля, і коршуни матимуть смачну поживу.
Покіль ці добросерді люди обмінювались думками про мій кінець, ми дістались додому. Річ у тім, що від страху перед смертю у мене на копитах ніби крила виросли. На місці вони знімають з мене ношу, не турбуються зовсім ні про мене, ні про коня, забувають також і про мою смерть. Забирають поранених товаришів, які залишились удома, спішать назад, щоб власними руками перенести решту здобичі у схованку, тому що, як казали, їм остогидла наша повільність. Мене тим часом охопила тривога, коли подумав про смерть, яку готують мені. Я так собі міркував: - Чого ти стоїш, Луцію, чому ждеш ти іще більшої біди? Найжорстокішу смерть ухвалили для тебе розбійники, а виконати смертний присуд - проста річ. Невже ти не бачиш неподалік урвища, наїжаченого гострим камінням? Поки ти скотишся вниз, у провалля, вгрузнуть в твоє тіло кам'яні гостряки і розшматують його на клапті. Адже хвалена твоя магія надала тобі тільки ослячого вигляду та прирекла на страждання, властиві ослу, але наділила не грубезною ослячою шкурою, а тонесенькою, як у п'явки. Чом же ти не наберешся відваги й не подумаєш про свій порятунок, поки немає розбійників і коли випадає для цього зручна нагода? А може, боїшся, що стара [111] стежить за тобою? Хвицони її разочок копитом
