Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей
31. Так вона мовила і, хряснувши дверима, вийшла, роздратована й люта. Незабаром зустрічає вона Цереру(15), і Юнону(16). Вони, побачивши похмуре лице в Венери, запитують, чому насуплені брови затьмарюють красу її променистих очей. На це вона відповідає: - Ви вчасно нагодилися, може, дасте якусь полегшу моєму зболілому серцю? Докладіть, будь ласка, зусиль і розшукайте блудницю Псіхею, яка. десь вештається. До ваших вух дійшли вже, певне, голосні плітки про мою родину й вибрики мого сина, не достойного бути ним.- Тоді богині, які добре знали, що сталося, так почали заспокоювати розгнівану Венеру: - А який же злочин скоїв син твій, що ти так уперто посягаєш на його щастя й хочеш погубити ту, яку він кохає? Що ж то за провина, питаємо, якщо він усміхається гарній дівчині? Невже ти не знаєш, що він уже дорослий юнак? Хіба ти забула, скільки років йому? Чи тобі ще досі здається, що він хлопчик, тому що виглядає молодшим як на свій вік? Чи ти, мати і притому розумна жінка, завжди будеш стежити за його пустощами й дорікати йому за його розбещеність, заважати йому в його любовних пригодах і у власному вродливому синку ганити свої власні втіхи і хитрощі? Хто з богів або хто із смертних людей погодиться, щоб ти повсюдно сіяла серед людей любовну пристрасть, а сама карала свого сина за те, що закохався в надзвичайно вродливу дівчину, і не ' дозволяла жінкам грішити? - Так вони зі страху перед [98] стрілами Купідона намагались догодити йому, ввічливо його захищаючи, хоч і заочно. Але Венера, обурена, що її зневажено і це вони обертають на жарт, минула їх і швидкою ходою попрямувала до моря.
Книга шоста
1. Тим часом Псіхея в безконечних мандрах по різних країнах невтомно вдень і вночі шукала свого чоловіка. І чим більшою була її туга, тим палкіше жадала вона якщо не ніжними жіночими пестощами, то принаймні уклінними проханнями вмилостивити розгніваного бога. Якось побачила вона на вершині стрімкої гори якийсь храм. «Хто знає,- подумки сказала,- може тут і перебуває мій володар?» І одразу ж поспішила туди швидкою ходою, бо вкрай змученій довгою дорогою жінці надія й сильна жага стрітися з коханим повернули сили. Жваво подолавши височенний схил, опинилась вона перед святилищем. Бачить тут - одні пшеничні колоски в снопах, інші сплетені у вінки, а також колосся ячменю. Були там і серпи, і всіляке жниварське начиння, але не порозкидане безладно, як це буває, коли женці в спекотливе літо після виснажливої праці кидають усе куди попало. Псіхея знаряддя за знаряддям старанно відділяє і акуратно складає, бо гадала, що не годиться їй нехтувати ні храмом, ні обрядами будь-кого з богів, що слід у всіх здобути доброзичливе співчуття.
2. За таким ось уважним і невтомним заняттям і застала її раптом годувальниця Церера і здалеку ще заволала: - Невже це ти, бідолашна Псіхеє? Ошаліла Венера розшукує тебе по всьому світу, йдучи по твоїх слідах, придумує вона тобі страшні муки і усією силою своєї божественної влади прагне жорстоко помститися над тобою, а ти турбуєшся про мої речі й не думаєш про свій порятунок?
Тоді Псіхея припала до ніг її і, обливаючи їх рясними сльозами та замітаючи землю, де ступала богиня, своїми косами, всілякими просьбами намагається прихилити до себе Цереру: - Благаю тебе твоєю плодоносною правицею, життєрадісними обрядами обжинків, мовчазними таємницями корзин(1), крилатою колісницею підвладних тобі драконів, борознами сіцілійських нив(2), прудкою колісницею, чіпкою землею(3), приходом на похмурий шлюб [99] Прозерпіни, світлим поверненням віднайденої дочки(4) та всім іншим, що оточене глибоким мовчанням у елевсінському святилищі, в Аттіці(5), допоможи душі знедоленої Псіхеї, твоїй прохальниці. Дозволь мені знайти пристановище хоч на кілька днів серед снопів оцих, поки не стихне гнів шалений могутньої богині або поки принаймні не відновляться мої сили, виснажені довгим бідуванням.
3. Їй на це Церера так відповіла: - Я зворушена твоїм слізним благанням, я щиросердно рада допомогти тобі, але, з другого боку, не можу ніяк озлобляти свою родичку(6) (до того ж добру жінку), з якою зв'язує мене давня дружба. Тому зараз же зостав цей будинок і будь задоволена тим, що я не затримала тебе й не віддала під охорону.
Псіхея, яка не сподівалась відмови, подвійно зажурена, знову пускається в мандри. Внизу, в глибокій долині, бачить посеред похмурого гаю храм, примітний своєю мистецькою будовою. Не бажаючи пропустити жодної, навіть непевної, можливості поправити свою долю, готова викликати до себе прихильність будь-якого божества, підходить вона до воріт святині. Бачить тут коштовні дари й тканини, гаптовані золотом, порозвішувані на гілках дерев та на одвірках. Крім подяки за добродійство, згадувалось там і ім'я богині, якій ці пожертви призначалися. Тоді Псіхея, опустившись на коліна і втерши сльози, обіймає руками ще теплий вівтар і таку мовить молитву.
4. -Сестро й дружино великого Юпітера(7), чи ти зараз перебуваєш у старовинному храмі острова Самоса(8), який славиться тим, що був свідком твого народження, чув твій дитячий лепет і вигодував тебе; чи перебуваєш у блаженній оселі високого Карфагена(9), де тебе шанують як дівчину, котра мчить на леві по небесних просторах; чи ти неподалік берегів річки Інаха(10), яка згадує тебе вже як дружину Громовержця й царицю богинь, чи охороняєш преславні мури Аргоса(11), ти, яку славить увесь Схід як Зігію(12), а весь Захід називає Луциною(13),- будь для мене у скруті моїй Юноною-охоронницею і мене, що стільки вже вистраждала, звільни від страху перед навислою наді мною небезпекою. Адже я знаю, що ти охоче приходиш на поміч вагітним жінкам, які опинились у небезпеці.
Коли вона так молилась, враз перед нею постала Юнона у всій повноті своєї божественної величі і так озвалась до неї: - Даю тобі чесне слово, я радо пішла б назустріч. [100] твоєму проханню, але пристойність не дозволяє мені діяти
