Метаморфози - Публій Овідій Назон
152 Тесть, шанувальник богів, і Персеєва юна дружина,
153 Й мати тривожаться ним, наповнюють криком покої,
154 Та заглушили їх брязкіт заліза й поранених зойки.
155 Ось і пенатів, убивством осквернених, дика Беллона
156 Кров'ю захлюпує й знов ошалілу зав'язує бійку.
157 Тільки його одного оточили — Фіней і не менше
158 Тисячі тих, що з Фінеєм; з обох боків ненастанно
159 Градом повз нього списи — біля вух та очей — пролітають.
160 До кам'яного стовпа він тоді прихилився плечима,—
161 Ззаду щоб хто не напав, — до напасників ставши обличчям,
162 Стримує їхній напір. Хаонієць Молпей вів до бою
163 Зліва загін; Ехемон — набатієць — правий очолив.
164 Так от тигриця, бува, роздратована голодом, чує
165 Мукання стад на одній водночас і на другій долині,
166 Й подумки в цей бік і в той поривається, спрагнена крові;
167 Так завагався Персей — чи праворуч метнутись, чи вліво.
168 Врешті, Молпея вразив, проколовши стегно, й відступити
169 Дав йому змогу, бо вже й Ехемон, у бою роз'ярілий,
170 Мітив у нього мечем, намагався поцілити в шию,
171 Та промахнувся — такої був сили удар, що на кусні
172 Меч розлетівся, по грані стовпа кам'яного креснувши.
173 Бризнув уламок дзвінкий, і в горло нападника впився.
174 Та не такою була його рана, щоб тут же від неї
175 Згинути, — весь він тремтів, простягаючи руки безсило,
176 Та надаремно: Персей покінчив з ним мечем Кілленіда.
177 Бачачи те, що не стримає й мужність тієї навали,—
178 «Що ж, — завагався Персей, — через вас буду змушений, видно,
179 Ворога взяти в підмогу собі. Відверніть же обличчя,
180 Хто серед вас мені друг!» І Горгони главу показав їм.
181 «Інших тим чудом лякай!» — Персеєві мовив глузливо
182 Тескел, і тут, розмахнувшись, мав ратище згубне в героя
183 Кинуть, але в тому русі застиг, наче з мармуру постать.
184 Ампікс, що поруч стояв, на сповнені духом великим
185 Груди Лінкідові меч підіймав, але, закам'янівши,
186 Права рука не могла ні туди, ні сюди ворухнутись.
187 Далі й Нілей, що нібито був семигирловим Нілом
188 Зроджений, — в доказ того й на своєму щиті позначив він
189 Сім його витоків, сріблом частково, частково ж і злотом,—
190 «Глянь-но, — щитом він потряс, — од якого я батька, Персею!
191 Радість, проте, немалу понесеш ти до тіней безмовних,
192 Що ось такий тебе муж подолав!» Та кінець того слова
193 Мов обірвавсь, і, здавалось, уста говорити ще хочуть,
194 Бо ж і розкриті були, та для слів не було вже дороги.
195 «Страх, — їх соромить Ерікс, — а не сила Медузи Горгони
196 Вас обертає в стовпів. Ану, всі за мною! Накиньмось
197 І повалімо хвалька зі страховищем разом на землю!»
198 Мав уже кинутись сам, але ноги немов скам'яніли,
199 Весь за хвилину завмер — у камені різьблений воїн.
200 Так по заслузі покарано всіх, та один був між ними,
201 Хто за Персея боровсь, Аконтей; але й він серед бою
202 Глянув Горгоні в лице — і на камінь — перемінився.
203 Астіагей не помітив того, й полоснув, мов живого,
204 Довгим мечем — задзвенівши, зі свистом відскочила зброя.
205 Щойно той здивувавсь — а вже й сам став такої ж природи,
206 На мармуровім обличчі здивований вираз лишився.
207 Довго б мені довелося мужів із незнатного роду
208 Тут називати: їх двісті всього після бою лишилось;
209 Двісті мужів, Горгону побачивши, заціпеніло!
210 Врешті, Фіней схаменувсь, нечестивої бійки призвідник,
211 Пізно розкаявсь, однак: довкіл одні статуї бачить,
212 І впізнає у них друзів своїх, і на ймення їх кличе,
213 Й помочі просить; торкається тих, котрі ближче, — не вірить
214 Власним очам, але скрізь тільки мармур. Тоді, відвернувшись,
215 Навскіс він руки в благанні простяг і, каючись гірко,—
216 «Перемагаєш, Персею, — сказав, — забери це жахливе,
217 Що перемінює в камінь, обличчя німої Медузи,
218 Швидше, молю, забери! Бо ж не гнів і не прагнення влади
219 Меч мені вклали до рук — за дружину цей бій розпочав я!
220 Подвигом ти прислуживсь, та при ній таки я був скоріше.
221 Жаль, що я в битві не впав! Пощади, найхоробріший, тільки
222 Душу мою, а все інше — твоєю хай власністю буде!»
223 Так лепетав він, не сміючи глянуть Персеєві в вічі.
224 Той прохачеві в одвіт: «Не тремти, боязливий Фінею:
225 Що в моїх силах, про що боягуз тільки мріяти може,
226 Матимеш те, не хвилюйсь! Не завдасть тобі шкоди залізо,
227 Мало того: з тебе пам'ятник вічний зроблю, щоб у домі
228 Нашого тестя в усіх на виду він стояв, непорушний:
229 Хай звеселяє дружину мою нареченого образ».
230 Мовив, і голову Змієволосої виставив рвучко
231 Саме в той бік, куди скований жахом Фіней одвернувся.
232 Той відсахнутись хотів, та не міг: у цю мить йому ствердла
233 Шия, і навіть текуча сльоза його — закам'яніла.
234 Так він у мармурі й заціпенів: на блідому обличчі —
235 Страх, каяття і благання; пониклими й руки лишились.
236 А переможець Персей із дружиною гордо
