З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський

Далі М. Сосновський зауважує: «Захоплений їхньою (тобто фашистською — В.М.) зовнішньою силою, яка йому завжди імпонувала… Донцов у жодному із своїх творів, у жодній статті не зробив спроби вглянути глибше в ці рухи, заглянути за їхні «фасади» й «куліси», познайомитися з їхньою мораллю, з їхнім характером.

У доволі широко знайомій націоналістам брошурі «Де шукати наших історичних традицій» Донцов заявляв, що люди типу Муссоліні — «люди одного світогляду, однієї психіки…», якою є і «наша психіка». 13

Ця заява, звичайно, не потребує роз'яснень, бо, як відомо, люди одного психологічного складу, однієї ментальності думають і діють однаково.

Однак, все це не зупиняє, а, навпаки, надихає на «вищі ідеали» нинішніх шанувальників інтегрального націоналізму Донцова, тобто українського фашизму. Вони, всупереч Конституції незалежної України, всупереч рішенням Нюрнберзького судового процесу над головними воєнними злочцнцями гітлерівської Німеччини, який засудив фашизм, як «злочин проти людства», пропагують сьогодні ідеї Донцова, ідеї «інтегрального» націоналізму, що був звичайним різновидом фашизму.

Диву даєшся! Хіба є десь в Європі пам'ятники фашистам, вулиці і площі імені Геббельса, Розенберга, Гітлера, Муссоліні, Морраса чи Франко? Нема. А у Львові є і «Клуб імені Д. Донцова», і вулиця імені Донцова, і тривають в середовищі новітніх націоналістів традиції Донцова. Одним словом, сьогодні в націоналістичній Галичині донцовщина яскраво процвітає.

Як в 30 — ті роки реагували на інтегральний націоналізм Д. Донцова

Як приклад, з цього приводу наведемо відповідні місця із книги М. Конрада «Націоналізм і католицизм», виданої у Львові в 1934 р.

Микола Конрад (1876–1941) — священик, професор історії філософії й соціології Греко-католицької богословської академії у Львові, автор кількох книг, яких важко назвати богословськими. Однією з них є невелика книжка «Націоналізм і католицизм». В ній позиція автора значно відрізняється від писань багатьох клерикалів у Галичині. Та й не тільки в Галичині. Однак та позиція аж ніяк не відрізнялася від офіційної (апостольсько-ватиканської) точки зору. Справа в тому, що греко-католицька (уніатська) церква все тісніше входила в орбіту політичного католицизму, і М. Конрад був одним із чільних виразників його доктрини в Галичині. Правда, в книгу він вніс чимало своїх пристрастей та емоцій, які в офіційні релігійні писання вносити не дозволялось.

Конрад в книзі «Націоналізм і католицизм» 14 якраз переважну більшість матеріалів присвячує розгляду суті інтегрального націоналізму Донцова, називаючи його «модерним націоналізмом». Власне, позиція Донцова повністю імпонувала цьому священику-богослову якраз «за правильне розуміння націоналізму». Конрад, звичайно, мав на увазі ту інтегральність (всеосяжність ідей і дій), волю до влади, «творче» насильство, нетерпимість до політичних противників та інші вагомі компоненти, що були у Донцова.

Чим саме полюбився М. Конраду той інтегральний («модерний») націоналізм?

«В Європі, — пише він, — всюди замітні націоналістичні рухи, а саме: французький, італійський, німецький, ляпівський у Фінляндії, мослівський в Англії, прещівський в Португалії, український у нас. Всі вони мають дещо спільного, а кромі того ще свої специфічні риси».

Далі Конрад з величезним захопленням, але досить коротко, знайомить читачів з французьким, італійським, німецьким та іншими фашизмами:

До таких націоналістів фашистського типу М. Конрад відносить і «український модерний націоналізм», тобто інтегральний націоналізм Донцова. Цей націоналізм в 1920 р. «найшов перший свій організаційний вияв в т. зв. «Партії національної роботи» з ідеологічним своїм органом під заголовком «Заграва». У 1925 р. цей рух перейшов до рядів студентської молоді і завзято боровся з комуністичними організіями, що були взяли верх між українським студенством. По завзятих боротьбах націоналісти взяли верх і підпали під духовний вплив Донцова».

Далі Конрад зазначає, що «модерний націоналізм» ще не має «одностайної, закінченої доктрини», але продовжує формуватися під впливом відомого німецького філософа Ф. Ніцше: «…Найбільший вплив на оформлення націоналістичної модерної ментальносте Європи має безперечно філософія Ніцша. Ніхто не зрозуміє наставления, кольориту думання та ідеології модерного націоналізму, хто не знає ніцшеанського світогляду».

Після такого присоромлення недолугих із середовища галицьких націоналістів священик М. Конрад з захопленнями знайомить читача з «філософією Ніцше», відзначаючи його крайній індивідуалізм, волюнтаризм («гін до сили», «воля до влади», «жити інстинктами, афектами, проявами волі»), аморальність (в етиці — аморалізм, «мораль панів», націоналістичної еліти, якій «все дозволено», а добро, доброта — це слабосилість), антидемократизм (демократія — ворог людини). Ніцше — це «вияв сліпої сили без світла думки, стихійна гра сил, демонічний екстаз й оргії».

Спеціальний підрозділ Конрад присвячує «донцівському націоналізму». Тут священику, професору богослов'я імпонують: донцовський «героїзм абсурду»; «головною понукою наших діянь є наші інстинкти, пристрасті, афекти»; «головним двигуном націоналістичного руху має бути сліпа активність». Автор досить чітко пізнав головну суть та ідею «націоналізму Донцова»: «Чин до чину, хоч би це був огонь, землетрус, чи страшний суд, хоч би він окупався сльозами і кров'ю мільйонів». (Виділено мною — В.М.). Тобто: боротьба для боротьби і те «хижацтво», яке проводить націоналістична еліта, повинно стати «насиллям, безоглядним терором», бо «ножем і кров'ю» треба накинути свою волю масам. От вам і біблійне «Не убий!» із уст священика і професора богослов'я!

Наприкінці М. Конрад визначає: «Націоналістична ментальність Донцова сперта на філософії Ніцша».

Читаючи все це, мурашки повзуть по тілі. Коли ж подумаєш, що все це писав слуга Божий, то хочеться неодмінно продовжити цитування його «писань» — хай прочитають нинішні читачі!

Чи підтримувала греко-католицька церква войовничий націоналізм

М. Конрад подає питання так: «Як ставиться сучасний католицизм до «модерного націоналізму»? Під «модерним націоналізмом» він розуміє, звичайно, не тільки «донцовський націоналізм», але й усі європейські рухи фашистського типу. І відповідає: «Терміном «сучасний націоналізм» розумію релігійний рух, оформлений католицькою ідеологією. Він тепер найживіше проявляється в організації «Католицькі акції»… Націоналізм і сучасний католицизм є близькі собі ідеалізмом й активізмом… Націоналізм і католицизм — це могутні союзники в боротьбі з лібералізмом ісоціялізмом».

Для чого ж потрібний такий альянс католицизму і націоналізму?

Конрад відповідає: «Зібрати нову, енергійну, ентузіястичну еліту і поставити її під провід відомих і характерних вождів, і пхнути маси до чину, до рішучої і подібної боротьби з гнилим духом капіталізму і з сатанинським комунізмом, і до обнови людського життя приватного, родинного, національного, державного на принципах християнської справделивости й любови — це наказ XX століття… Сучасний католицький і націоналістичний рухи є новітнім хрестоносним походом — в католицизмі з гаслом: «Вірую! Так Бог хоче!», а в націоналізмі з гаслом: «Хочу! Voglio!»…Сполука релігійного етосу з націоналістичним патосом — це непоборна сила! Меч і хрест