Українське письменство - Микола Зеров

Та й скаже: «Як жили, так дурнями і вмерли!»

Обидва вірші, розглянуті вище, репрезентують ту старотравестійну манеру Гулака, яка у нього спільна з Котляревським і всією котляревщиною. Але поруч неї єсть у нього й інша манера, далеко шляхетніша, що становить власне перехід од травестії до перекладу. В цій «новотравестійній» манері видержано дві переробки — «Рибалка» з Ґете та вірш «До Любки» (До Хлої) з Горація (ода І, 23).

Горацієва поезія «До Хлої» — одна з перлин його лірики, справжнє диво лаконізму й стислості. Подаю її в перекладі, по змозі точному:

Чому від мене так ти утікаєш, Хлоє? Мов сарна молода, що в горах — боязка — Страшиться вітрику і тиші лісової      І матері шука. Відновлена весна прогомонить гаями, Зелена ящірка в кущах зашелестить, — Вона жахається і дивиться без тями,      І вся тремтить, тремтить… Таж я не лютий тигр і вийшов не на згубу; Я не ґетульський лев, щоб сарни розривать… Пора вже дівчині, що виросла для шлюбу,      Од нені одставать.

Що ж робить з цією п’єсою Гулак-Артемовський? Перш за все він вносить до неї нові деталі і з дванадцяти рядків розтягає її на вісімнадцять. (Все, що український автор додає від себе, відзначаю курсивом).

Нащо ти, Любочко, козацьке серце сушиш? Чого, як кізонька маненька та в бору, Що — чи то ніжкою сухенький лист зворушить, Чи вітерець шепне, чи жовна де кору На липі подовбе, чи ящірка зелена Зашелестить в кущі, вона мов тороплена Дрижить, жахається, за матір’ю втіка: Чому, як та, і ти жахливая така? Як зуздриш, то й дрижиш! Себе й мене лякаєш! Чи я до тебе — ти, як від мари, втікаєш. Та я ж не вовкулак, та й не ведмідь-бортняк З Литви; вподобав я не з тим твою уроду, Щоб долею вертіть твоєю сяк і так І славу накликать на тебе і невзгоду. Ой час вже дівчині дівоцьку думку мать: Не вік же ягоді при гільці червоніти, Не вік при матері і