і однакової артистичної вартості. Одні стислі, короткі і зостаються в тісних рамках гораціївського вірша (такі переробки од II, 3, І, 23, почасти І, 11); інші (І, 34, II, 9, II, 14) докладні, розведені водою і відступають від плану свого первотвору, являючи, по суті, низку варіацій на гораціївську тему.
Найбільшою популярністю серед Гараськових од користується перша ода до Пархома. У Горація її заадресовано до Деллія, другорядного памфлетиста і політичного аґітатора перших часів Авґустового правління. Горацій рекомендує в ній своєму приятелеві зрівноважений спокій філософа, aequam mentem:
В години розпачу умій себе стримáти І в хвилі радості заховуй супокій, І знай: однаково прийдеться умирати, О Деллію коханий мій, — Чи весь свій довгий вік провадитимеш в тузі, Чи, лежачи в траві, прикрашений вінком, Рої понурих дум на затишному лузі Фалерським гнатимеш вином.
Цю саму думку повторює і Гулак-Артемовський, але в іншому тоні й іншими образами:
Пархоме! в щасті не брикай, В нудьзі — притьмом не лізь до неба; Людей питай, свій розум май, Як не мудруй, а вмерти треба, — Чи коротаєш вік в журбі, Чи то за поставцем горілки В шинку нарізують тобі Цимбали, кобзи і сопілки.
Його засоби передачі латинського ориґіналу ті самі, якими користувався і Котляревський: 1) «високий» тон первотвору заміняється «підлим» (зам. фалерну — поставець з горілкою, зам. затишної луки — галасливий шинок) і 2) класичній темі надається українська орнаментація, — як Котляревський перейменував на український лад своїх троянських героїв, так і Артемовський латинське ім’я Горацієвого адресата заміняє на українське наймення Пархома, італійський пейзаж — на український, римську пригородну обстановку на українську сільську. У Горація читаємо:
Бо прийде, прийде час: покинеш поле й луки, І віллу, і сади, де Тибр тече мутний, І на усі скарби пожадливії руки Наложить спадкоємець твій.
А в Артемовського:
Покинеш все: стіжки, скирти, Всі ласощі — паслін, цибулю… Загарба інший все, — а ти З’їси за гірку працю дулю.
