Українське письменство - Микола Зеров
Не спить він день, не спить і ночі… А що найбільше дошкуля Його і шилом коле в очі, То слава білого царя, —
по суті, повні того самого «квасного» патріотизму, що й тогочасний російський «лубок»:
Вот в воинственном азарте Воєвода Пальмерстон Поражает Русь на карте Указательным перстом.
Але чи не найкраще характеризують Гулака його поезії, присвячені одержанню орденської звізди. Кожен їх рядок повен такого наївного культу чина і ордена, такої дрібно-урядовецької психології, що трудно собі навіть уявити автора поважним і заслуженим університетським професором.
І на радощах серденько Під звіздою б’ється, — Що аж стрічка та частенько На грудях трясеться…
Перед нами обиватель з вузьким крайобразом, консервативний, небайдужий до урядової ласки, оборонець існуючого ладу, російський патріот офіціального ґатунку, одно слово, перед нами те саме обличчя, що вже глянуло на нас з писань Білецького-Носенка.
Розуміється, літературна праця для Гулака-Артемовського, так само як і для Білецького, була нічим іншим, як тільки розвагою. «Артемовский не был то, что называется человеком литературным», — спогадує про нього М. де Пуле. Далекий від думки присвятити себе виключно літературі, він у письменстві був лише аматором. Де Пуле гадає навіть, що коли б Гулак порішив зосередитися виключно на літературній праці, він навряд би став писати по-українськи: «Он с одинаковым совершенством владел языками русским, польским и малорусским и, как человек очень умный и практический, едва ли отдавал предпочтение последнему». На щастя, Гулак займався літературою тільки «межи ділом», одпочиваючи од ректорських та професорських обов’язків, і тут на дозвіллі українська мова привабила його своєю свіжістю, відсутністю в ній робленого, штучно піднесеного стилю, в якому він вів свої університетські лекції, привабила його тим, що давала вихід гумористичній стороні його натури та його українському, краєвому патріотизмові. Бо ж при всьому своєму кар’єризмові і «казенного образца» лекціях з російської історії, Гулак був щирим українським патріотом, аматором і добрим слугою українського слова, хоч радив Кулішеві «не слинити», «козацьку матір» оплакуючи, але разом з тим сам в 1860 р. закликав своїх знайомих до підтримання «Основи», небайдужий до перспектив дальшого розвитку «рідненької мови».
Писати Гулак почав ще на академічній лаві. Але його перший твір — переробка поеми Буало «Le Lutrin (Налой)», направлена проти чиновницького хабарництва, написана була церковнослов’янською мовою. Українські його твори з’явилися пізніше, вже після російських; перші з них датуються 1817, останні 1860-ми роками. Все, що становить літературну славу Гулака — байка «Пан та Собака», «Гараськові пісні», «Рибалка» — все те вийшло друком у першу половину його літературної діяльності, між 1817 та 1833 роком. Писанням його старечих літ звичайно надають менше значення, хоча й серед них трапляються цікаві й талановиті речі.
До школи Котляревського Гулака-Артемовського відносять перш за все «Гараськові пісні», його переробки Горацієвих од. Вони не всі однакового характеру