Українська міфологія - Володимир Галайчук

— «В нього з двора ніхто ніц не вкрав — ше ся но дотулив — він вже знає. В него з двора ніхто не вóзьме».[473]

— «Домовик — хіба в злих. Хазяїн мав з ним гешефт. Не давав шось взяти з хати (борону, сокиру з воза — Н. Л.)».[474]

— «То мій чоловік повідав, шо там в одного (він трошки був богатший) був сад. Як пішли хлопці там до садý до того Степанá, то набрали в кишенí, поза блюзкó… то дийшли до брами, але не перейшли. Аж повикидали з кишенів ті ябка, тоди їх пустило».[475]

На Горохівщині вважають, що домовик збагачує свого господаря коштом сусідів:

— «Чув, шо домовик — то небезпешний, чорт. Як хазяїн який задумав його так тримати. Злий дух. Хазяїну він добре робе, бо вночі збожжя носе їму в клуні. Він людям робив збитки, бо крав, а тому носив».[476]

— «Він всьо робе тим, шо його прийняли і йому їсти дають, з ним живуть. А сусіду буде збитки робити, шо сусіди нічо’ не будуть мати».[477]

Зрідка трапляються уявлення, що домовик нейтральний у своїх проявах щодо людини: «Воно й не помагає, воно й не шкодит. В каждий хаті Божа сила».[478]

Водночас значно частішим є ототожнення домовика з «нечистою силою», акцент на його винятково ворожих людині проявах. Домовик «наповредливий», він лякає, вовтузиться на горищі, перекидаючи там усе, може перебити посуд у хаті, тобто робить «збитки». Іноді чутно, як він скидає все з горища, а коли господарі встають уранці — нічого зваленого нема:

— «Домовик — то це цьо нечиста сила — лучче його не бачити і не знати».[479]

— «То від злого духу, то вже нечистий!»[480]

— «Домовик — то погане діло».[481]

— «Як домовик у хаті, то недобре».[482]

— «Чула шось, шо домовик. То погане, домовик. Це як шось не ладиця в хатах, то, кажуть, це вже домовик був».[483]

— «Казали, шо якийсь домовик є. Ето як пошла сварка — то ето, казали, домовик пішов туда».[484]

— «А домовик, то тоже є таке. То нечиста сила».[485]

— «Домовик — то лихий. Беду робить».[486]

— «То домовик і сатана — то їдне».[487]

— «Я чула, шо кажуть домовик. А шо то? Він добра не робить, може і положити людину. То всьо говорать, шо в каждій хаті він є. В нас там в одній хаті оно людина льóгом лежить, не встає, то то кажуть, що то домовик його так замучив».[488]

— «Його ніхто не бачить. То нечистий дух, той домовий».[489]

— «Домовик і злий — то одне і те само».[490]

— «Його не видно. То як дух, такий злий, ходить. Чєсом людям удається».[491]

— «Є такі будинки, шо в них жити не можуть. Всьо шось човпеться сюда-туда. Кажуть, в тамтій хаті ніхто не може жити».[492]

— «В нас така хата таменьки на цій гулиці була, шо домовик все на хазяйку чимось кидав».[493]

У матеріалах В. Кравченка йдеться про двох домовиків, які бавилися, перекочуючи один одному по лаві решето, чим спричиняли постійний гуркіт.[494]

Одне з улюблених занять домовика — налягати на сплячих: «Воно не задушить, але тако навернеться, коли ляжеш спати, да й душить».[495]

Частотними є вірування, що коли домовик налягає на людину вночі, у нього можна запитати про майбутнє:

— «Коли домовий починав душити, треба було скоренько перехреститись і зразу питати: «На добро чи на худо?» Як каже «на добро», то одпускав і йшов, а як «на худо» (так протяжно каже: «На ху-у-удо») — щось тоді трапляється: або ця людина помирала, або у цій сім’ї якесь нещастя було».[496]

— «Я як в той хаті сідєла, то таке якби ото таке — на груді сєв та так топче… А я — а мене так важко, так на грудзєх цісне — а я пітаю: «К худу чи к добру?» А вон: «Д…» Да й стало мінє легше. Як на добро — то «д…», як на погане — то «х…»[497]

Проте відповідає домовик не завжди: «Та й Гапка та ж брехала… Ну та каже: седю в хаті, да толькі ляжу спать, аж, каже, бежить пуд печчу, да текає, да лєзе до її, да легло раз в її ногах. Ото на другий вечор знов лєгло, каже. Бліже. На черево легло. Віскакує і бечит по пєчи, на пріпечок… да трейтій раз, каже, лєгло на горло. Да, каже, коб не те, то задушіло б. Ну. А та каже: «А шо то ти хочеш?» Думає: «Чи то домовик який, чи шо?» А воно постогнало да й пошло».[498]

Іноді домовик нібито може на деякий час ховати від людського ока якісь побутові речі:

— «Як він знаєцця із хазяїном, домовик, то вони живуть добре. А мене домовик не любить, бо всігда як шось положý — то нема. Кричу: «Вже натішився — то віддай». І за якийсь час нахожу».[499]

— «От ви мали десь ножа, і ви шукаєте цього ножа. Шукаєте-шукаєте — нема! Ви прийдете на то місце, а він вам положить. Домовий у всіх є!»[500]

Побутує також думка, що шкодить «чужий» домовик. Наприклад, якщо люди придбали хату, де він уже був на господарстві:

— «Тому хазяїнові він прибуток приносе. А як ті хазяї вибралися, а ви хочете купити хату, то вам там спокою не буде. Він не дасть вам бути там. Гупає, перекиди може робити, як нема нікого. Але ви його не побачите».[501]

— «То чужий шкоду робіт — корову пугає, спат не дає».[502]

За деякими переказами, шкодитиме й домовик, якого «знахор» після смерті нікому не передав: «Як знахор помре, то в нього по хоромах, хаті, хліві щось воює, стукає, як кіт — то помочник того покойніка, щось недобре. Нихто його не побачить. Як знахар помре, то на когось другого переходит».[503]

Подекуди вважають і так:

— «Є домовики добриє, є й погані. Як в людей добре все в хазяйстві — то добрий».[504]

— «В кого який домовик: як кого незлюбить, да лякає, стукає; а в іншой хаті — не чіпає».[505]

— «Були злиї