Українська міфологія - Володимир Галайчук

— «Є хорошій домовик, домовічок, є і поганий. Которий добрий, вун ізвещає на добре, а як домовик — проті, то ізвєщає на погане».[507]

Чи шкодитиме домовик, часто залежить від його особистих уподобань. Буває, що домовик незлюбить людину, «її дух, її піт», тоді він «мерево робить на хаті», лякає:

— «Але він ше, бува, шо когось полюбе, а когось і не полюбе, то ше робе якісь і фокуси — шось поперевертає, отаке».[508]

— «То, кажут, якийсь думувик є. Кажуть, шо в іншої людини чи семні він не чипає, а іншу людину він чи не злюбить — спати не дає, вистукує по хаті, поскидає всьо, бразкає, лякає».[509]

— «Домовик задушить, як незлюбить».[510]

— «Вон їншому добро робить, а їншому — зло робить».[511]

— «Колись так казала моя мати, шо як він злюбит хазяїна, то так все буде добре в тій хати вестиса, а як не злюбит, то буде все на вред робити».[512]

— «В нас такого то нема, а в сусідньому селі, в Муравині, то шось стукало на горі, пока батюшка три рáзи хату не висвятив. То таке баяли, шо він кому на добре, а кому на зле».[513]

Не в останню чергу на це впливала й поведінка господарів. Зазвичай вважають, що коли з домовиком поводитися добре, то і він добрий:[514]«Ну, але з ним треба так по-харошему, то він не буде робити біди, злого шось».[515] У випадках, коли домовика годували, вірили, що він може розізлитися, якщо посолити страву.

Домовик також начебто не любить, коли в хаті неприбрано, коли лаються:

— «То як ви його не обіжаєте, то він буде мовчати, він буде добрий, а як будете шось казати, то він ше бі[ль]ше пуддьоргує. Він не любить, як хтось ругаєця».[516]

— «В кажній хаті повинен бути домовик. Навіть як де така сім’я, шо п’ють дуже — він не може там держатись, він втікає. […] Він не любить сварки, не любить, як не прібирають після себе».[517]

— «Колись колóшу свої діти, і сказала погане слово. Е — чую — вже колиску чéпає. Відразу догадалася, шо я неправильно сказала. Шо він приступив до дитини».[518]

— «Ну треба — єк який думувик — треба таке в хати, шоб був пурадок, ни булó мáту, ни було ниє́ких слів пуганих, ото думувик, він тоді добрий. А так він може на шо хоч повестó людину, шо люди вешались. Треба, шоб було свачоне в хати, шоб був пурадок».[519]

— «Якшо, наприклад, сім’я, то він не любить, шо сваряцця в хаті. Це в першу чергу. Коли нема злагоди у сім’ї, то він іще і підстиркує когось, чоловіка або дружину. Якшо вон бачить, шо це вона неправа».[520]

— «Він в кажний хати, той домувик. В кажний хати він, тіки він може бути злий, а може… То є такий, шо дупомагає в сім’ях, а є, шо шкодить. Як шось… як хтося провинився, чи якийся гріх, якшо люди не живуть мирно в хати, сварка, то він може злитись. А так він в кажний хати дупомагає».[521]

Не любить домовик, і коли голіруч витиирають стіл або лишають на ньому ножа, часник чи відкриту сіль:

— «Він не любить, коли голими руками стирати зі стола, щоб ножі були на столі».[522]

— «Як ніж на столі, то він боїцця».[523]

— «Не можна ніколи часнику на столі лишати, бо він не любить: по хаті буде стукати шось».[524]

— «Силь не уставляли одкриту, нужа не оставляли на стил, бо він не любить. Завжди хавали нужа. Зараз же нужі у тому стуять, а колись же клали так…»[525]

Слід відзначити, що часник, сіль і ніж є відомими оберегами від демонологічних персонажів; також ножем традиційно не користувалися на поминках, щоб не поранити душі.

Не подобається домовикові, коли хтось хропе: «А мій не любит, як я храплю. Раз мені так в раму — цок-цок. Я перевернулась на бік, то вже не стукав».[526] У цьому спостерігають певну подібність між домовиком та душами померлих: «Ето було до дванацати дньов [по смерті чоловіка]. Бацько спіть, а я легла догори. Мо’ то був в менé і рот роззявляний. Коли чую — одчиняє двері Коля мой покойний. Шлоп, шлоп, шлоп — прішов до пріпєка. Рукою правой як шлопне мене, я й схопіласа — рот закрів».[527]

Не любить домовик і голосного крику. На Олевщині жінка розповідала, що вночі в хаті бачила «домовіка» як маленького чоловічка в сивій кепці. Вона закричала, що хтось іде в хату. Увімкнувши світло, нікого не побачила. «Може, я його тоди де розгневіла, то така й судьба моя пагана. Вон не любить, як навпроть його так гудуть», — резюмувала жінка.[528]

Важливою функцією домовика є його опікування худобою, насамперед кіньми:

— «То був не кіт, а домовик. Він, може, ще й зара в хазяїнів є, щоб худоба велася».[529]

— «Він кого злюбит, тому поможе. Яку скотину злюбит — то вона буде добре ходити».[530]

— «То колись казали, шо має домовика: він коні годує дуже, гладить».[531]

Є відомості про те, що домовик («перейма») допомагає пасти худобу. Наприклад, погублять люди корови, то «призивають перейму» — прижене додому. Хто просить, щоб скоро пригнала, то з худобини може й «пару виперти», поки добіжить: бігом летить. А хто помалу зве, до того «помалу йде худобина і прийде до хати».[532]

Вподобаному коневі домовик заплітає гриву:

— «Як понаравиця, коням коси повиплітує, а як не понаравиця, то зганяє коня, корову тоже ганяє ноччу».[533]

— «В коня грива заплетяна, то кажут, шо домовик заплітає. То не всякому коневі заплітав: чи якого любив?…»[534]

— «Кажуть, гриви коням заплітає той думувик. Кажуть в нас таке, шо як в коня заплетена грива, то значить добре — він там ведеця, і всьо… Но як в куня не заплетена грива, то він мокрий — прийдете рано — якось не ведеця йому той хліб. Ніхто не розплітав, ви ж його і не розплетете».[535]

— «Домовик, як ото колись тримали коні, то він був, то не секрет, шо то точно він був. В батька то були коні, і така грива