Українська міфологія - Володимир Галайчук

сплетяна, шо коса на косі. Певне, шо то він так любив того коня, шо він так заплітав. І то не тільки так в нас, то багато було в людей, шо то коні так з тими гривами заплетяними. Кажуть, шо він має бути в кожному домі. А зараз то його нема. Може, в кого коні є, то ше він і є. Шось казали, шо є він і мусе бути в кожному хазяйстві».[536]

Водночас нелюбих коней домовик уночі мучить, ганяючи їх до поту:

— «Домовик їздить по скотині. […] А те, що їздить — то на ній роса буде така, як на траві».[537]

— «Якийсь домовик, кажуть, коней мучить да хвости зав’язують».[538]

— «Каже, шо як коню шось зробе, і кінь стає дубіє».[539]

Також він може запхати коня в ясла, тож доводиться їх розбирати: «То в сусіда на самий Багатий вечер кінь душиця в яслах, то його так той злий дух, той домовик, запхав. Сам же він так не попаде. То мусили розбирати».[540]

У бувальщині з Кам’янка-Бузького району домовик підняв коня разом із возом аж під стріху: «Як є шопа, колись були тóки, тут був засік збіжжі, а тут був де молотили, і мій тато раз з кíньми був, і тато прийшли дивитисі до конє (то в Кучера було) — а фіра з конем аж там вгорі, в кáпиці (під дахом — В. Г.). І тата такий страх взєв — шо я буду з тим конем робити? Але потім прийшли — кінь на місци і фіра на місци».[541]

Заплутування гриви не завжди співвідносять із домовиком, вважаючи, що «гриви — то вже нечистеє путає», а домовик — це «од Бога наслáне»:[542]

— «Гриву нечисте путає».[543]

— «Злий дух, кажуть, коням гриви плете».[544]

— «Домовий — інакше. Коням гриви запутує чорт. Ласиця тоже запутує».[545]

Заплетену коневі гриву зазвичай не розплітали — «як домовик запльов, то хай буде»: «Лихий, ліхач, нилапий, чорт. То те саме. І нидобрий. Він скотину ноччу ганяє, і на скотині роса аж стоїть. От якого коня злюбить — буде гладкий, хороший, а якого низлюбить, так лапами нездужатиме. Коси заплетає. І борони боже росплетати. Оце колись у Жідюка той сивий кінь був. Він розплів, то в корчі запер. У такий корч загнав з возом, шо воза розбірав. Вони заплели — їх і ни чіпай. Він ничого хорошого ни зробить».[546]

Якщо обрізáли сплутане волосся, то не ножицями чи ножем, а лише перебиваючи камінням: «Сороку вєшали колись над коньмó, бо бере да гриву заплє́тає. Заплє́тає погане гриву на коню́. Так сплєте, шо не мона розплéсти. То брали так, наветь колись і мой, то бере да камень до каменя тако одбіває, перебіває теє сплетяне. Камень до каменя, да перебіває, шоб одпало, бо одрєзувать не мона. Шоб не плело. Шоб не плело гріві».[547]

Дістається від домовика й корові, якщо не припаде йому до душі: «Кажуть, шо в кожній хаті є домовик. Як незлюбе чи коняки, чи корови, то вона буде така мокра і може пропасти. Як незлюбить домовик хату, то життя в цій хаті немає. Я знаю, як колись, то каже баба: «Вже в хліві був, вже був домовик на корові, бо вся мокра».[548]

Не подобаються домовикові норовливі, неспокійні тварини:

— «Ну то ж кажуть, шо домовики є. Як любить хазяїна, то хорошо, а як не любить, то може шкоду яку робить. Ти його не бачиш. Як хороша скотина, то він погладить, і заплете, і вічеше гарно, а як погана, да сплює, скудовчить, шо не розчеше і хазяїн… [Може незлюбити коня.] Ну, як заїрже чи скрикне».[549]

— «В менé була чорна корова. Ну, шо приду — мокра і мокра. Шо це такеє? Я стала общацця з такими… сусідами. Витинáром. А він каже: «Ну, хто його знає, шо воно? Я пришов — вона здорова у вас». А чо’ ж вона? Вона билась. Вона декілька разів мене притискала до тину, о, була здорова корова така, і вона билася. Ми її здали на м’ясо. І то він їй ніч… ганяє її, незлюбив він її за те, шо вона така норовиста своєй вдачею, і таки ми її збули. Оте, вун каже, шо вона здорова худóбина, їє не злюбив, мо’, домовик. Так само особливо у кого коні є. Заплітає, якшо вже дружить домовічок із конякою, то й і косички заплете, і розчеше її, і грайливо поводіцца, а коли… ну, не любив норовистих таких і тварин, і людей. Не любіть він».[550]

З домовиком пов’язаний також такий аспект господарської діяльності, як добір масті худоби, переважно коней та корів. Зазвичай емпірично підбирали ту масть, яка «велася» в господарстві, однак зважали й на вподобання та «забарвлення» домовика:

— «Масть підбирали, яка ведеця. От в нас чорне не буде».[551]

— «Батьки тримали риже, то і я тримаю риже. Чорне, кажуть, слабувати буде».[552]

— «В менé і коти чорні не тримаюцця при дворі, і худоба не трималася. Воно не йде по двору, понімаєш? Незлюбив, мо’, домовик».[553]

— «Думовик. […] Воно — як худóбина. Воно може бути і собака, і кіт, і яка-небудь пташка, — то яке воно на цвєт, таку худобу купляють […] то вона ведеця».[554]

— «Домовий, кажуть, такий, як кіт, в віді кота, масті такої сірої. І треба який домовик, таку худобу брати, то така рука ведеця».[555]

— «То колись так казали: який домувик (шоб пубачити домувика, якого цвєту: чи рабий, чи чорний) — то держати таку корову, і то тоді дуже добре її гудувати, який думувик, і буде вестися».[556]

Вірили, що неправильний вибір масті худоби спричиняв невдоволення домовика: «До мастє треба брать — який хазяїн, така і корова, бо домовіку не понравіца».[557]

Тварин, яких мучив домовик, міняли на худобу іншої масті або здійснювали обряд «перекуплення»: «Шо ж рабить? Каня купів: жолоб — мокра каняка. За ніч вимучить на нєт — не по хлеву. Каже: возьміть перепрадайте. От пришла так, а як перепрадать? Ворожка каже. Матка питає вже. А вони кажуть: «Знаєте шо? Напечіть булочок, і м’їлкі гроши, по п’ять копійок, ото ж калишнєє, таке м’єдниє, шоб було у ту булочку, а тоді будете єсти, дак усім