Українська міфологія - Володимир Галайчук

Час проявлення. Найхарактернішим для домовика часом, згідно з більшістю оповідок та бувальщин, є нічна чи вечірня пора, хоча проявляти себе він може будь-коли. Водночас окреслюють певні періоди часу, коли домовика міг побачити кожен, хто цього хотів. Це, зокрема, великодня ніч: «Як на всеночну яйця сватять, в цю страсну ніч, в суботу, як вже паску освятять, кажуть «Христос воскрес!», треба мать цю свічку і з тим огньом, шоб вона не потухла, прийти додому, задом вилізти по лєстніці і дивиться, но ту свічку вперед, присвітить, то якшо побачиш голого, треба зразу тікать, бо він дуже сердитий, може тебе задушіть, а якшо оброслий, можеш його чуть-чуть роздивіцца. Він тіпа людини, як ґном. Помагає хазяйновать. Як оброслий — буде багатий хазяїн, як голий — нє. Дванадцятого лютого є день народження домовика. То в тому углу, де образки стоять, можна якісь канфєти класти. Каші наварить йому».[376]

Дещо частіше явлення домовика пов’язують не із самим Великоднем, а зі Страсним четвергом. Побачити його нібито можна при світлі страсної свічки:

— «Ідут до церкви на Страсть. І ту свічку — шоб та свічка горіла до конця. І це люди росказували. Стáріє. І драбину як поставили на горóще, да не лізти пéредом — та задом. О. Ногами. Як побачите чоловічка, так ту шапку треба взяти. А та шапка — то не од доброго, це од домовіка. Он вам спокою не дасть. Ось. Отой домовік. Це люди росказували, шо один як узяв, так вон попобігав, попомучив його: оддай мою шапку, ти шапку мою взяв. Оце я шо знаю. («А для чого йому та шапка?» — В. Г.) А все буде знать. Все буде хазяїну».[377]

— «Колись мой батько росказував, шо така пословіця була, шо в Великодній четвер правиця, і той вогонь принесеш — ідеш на горý дивитися — то будьто об’явиця він там — от то казав батько, що яка масть буде на йомý, то така худоба ведеця».[378]

— «Тако в нас казали: у церкві правиця страсть, то то в Великодній четвер — хто прийде з церкви з свічкою (не згасає, як він з тим вогнем з церкви прийде додому) і, каже, полізе на гору — і побачить домовика. Домовик покажица їму. Я його не бачив, то не скажу, але бували хлопці такі, приносили, бачили. Ну, то якийсь чоловік».[379]

Також є відомості, що домовика можна було побачити на Щедрий вечір перед Новим роком: «Колись, кажут, як на Новій рок, то не мона лєзти на гору, бо домовик там лежить. На покуті вон лягає, і не мона, кажуть, лєзти на гору, бо злякаєцця. На Нóвій рок як вечерають. Вілє́я. То кажуть, шо не мона лєзти на горý. Ну, Щодруха. […] Якесь таке… Якесь таке, каже, велике, каже, лежить, таке кошлате. А шо воно таке? Домовік якийсь… Яку масть, таку вже, каже, треба худобу держать. […] Домовік. Кажуть, лягає на покуті. Але ж хто його полєзе побачить?»[380]

Локалізація. Уявлення стосовно місця перебування домовика мають територіально зумовлені варіанти.

Непоодинокими є свідчення, що «домовік — только у знахоріў», що його мають лише люди, які «щось знають», які ладнають із «нечистим»:

— «Домовик — казали. То ж воно нечисте. Як де хтось щось знав, той домовик там був. То є злий дух. От там кому шось пошкодіти…».[381]

— «До вже домовик помагав, певно, цім, котори зв’язані були з ним, цім волошебникам. Казали, шо домовик є в хоромах в ціх волошебників, на горі десь. Вроді, мол, на людину похожий. Казали: «О, в його домовик є».[382]

— «Домовик — сатана. Є такі, шо з домовиком вік проживуть».[383]

— «Він в кажній хаті є. Це нечистий дух, недобре. А як людина така сама, як і він (пов’язана з «нечистим» — В. Г.), то він буде помагати».[384]

— «В кожній хаті його не було. Може, хіба шось люди знали, я не знаю».[385]

— «Є такі діди, шо мают тих панів».[386]

— «Говорили, шо є такі люди, шо вони знаюця з ним, з тим домовиком…»[387]

— «Правда, за то, шоб він шось погане людям робив, то я не знаю. Але воно не є від добра».[388]

— «Домовíк — то вон не во всєх є, [а] хто чáри знáє».[389]

— «Домовик — хіба в злих».[390]

— «В кого хати проклятиє, там є нечиста сила як якийсь кіт чи баран. Як хто знав за його (тоті колдуни), то він їм помагав, а як не знали, то шкодить».[391]

Коли господареві-«знахору» придходить час помирати, він передає домовика комусь: «А я молотив на хуторі тому. То в нього був домовик. То було два кілометри звідси туди. Там жили старий і стара. […] Була ніч невидна, і я остався ночувати. Старий протримав мене до начала першої, ночі, і розказував. Ішов з Кремінця. Там село Хотівка. Смеркло, він зайшов сюди. Обминув, вийшов на шлях. «Іде панок, — каже, — несе зонтіка. Гарно одітий. І метрів штири од мене з лівої сторони». — «А шо він казав?» — «Нічого». — «А Ви до нього?» — «І я нічого». (А він тримав його, того домовика.) — «А де він подівся?» — «А, десь пішов до хутора, з кілометр буде, і десь там подівся». — «А Ви його не злякалися?» — «Нє! А ти б не боявся?» — «А чо’ я його маю боятись?» — «Ходи, я тобі покажу. Він коло коней лежить в хліві». Кажу я: «Не піду!» Він: «Шо, боїшся?» Я кажу: «Не боюся. І не хочу його бачити». Я поняв — він хотів мені передати. Я буду йти, а він буде коло мене крутитися. Мені те потрібно?!»[392]

У випадку ототожнення домовика з «нечистим» смерть його господаря, за народними уявленнями, така ж важка й супроводжується такими самими подіями, як і смерть чародіїв, відьом тощо:

— «А як умирає — то дуже тяжко, той хазяїн [домовика]. Треба стіль зірвувати, доску в стелі, поки він вмре. Над ним зривали, де він лежить. То недобре, той домовик».[393]

— «Помагав йому, помагав. Той пас корови, а