Книга пригод 3 - Хайміто фон Додерер

Але на ці його слова ніхто не звернув уваги, і капітан Херонімо повів далі:

— Годі, друзі. Кожен має виконувати свій обов'язок і бути чесною людиною! Сеньйоре коменданте, відпустіть людей відпочивати, а то завтра кривавий пронос вирве їх у вас із списку найманців! Історія на воді там, за річкою, завершилась. У його католицької величності дона Філіппа Третього та його генуезької милості сеньйора Федеріко Спіноли стало на одне добре судно менше. Дозвольте, полковнику, хай люди йдуть спати. Про те, що сталося, ми почуємо завтра.

— Ви так гадаєте, провіснику лиха? О, ваша клята зла доля геть зламала ваш дух. Не хнюпте голови, славний Херонімо!

Капітан тільки стенув плечима.

— Що ж, — зітхнув комендант, — дайте сигнал піти з валів. А потім я жду всіх вас, панове, щоб випити по келиху вина. Однаково ніхто з нас до ранку тепер не засне. Не хнюпте голови, панове, і — хай живе Іспанія!

Офіцери прокричали вслід за своїм командиром ці останні слова — щоправда, досить пригніченими голосами. Потім пробили барабани, і війська покинули фортечні вали Ліфкенгека.

Але комендант іти з укріплень не поспішав; зітхнувши, він сперся ліктями на кам'яний бруствер і поклав підборіддя на руки. Так він стояв, дивлячись на воду, і бурмотів у темряву:

— Він каже правду… Ця війна — діло паскудне. Ось уже чотирнадцять років має над цими валами, на мурах і вежах Антверпена іспанський прапор. Та чи посунулись ми хоч на крок, підкоряючи цей героїчний, затятий народ? Які воїни билися й спливали кров'ю на цьому крихітному, намитому водою клаптику землі! Які воїни боролися за цю землю! Яскравими зорями сяють крізь роки імена друзів і ворогів: Александр Фарнезе, Мансфельд, Мондрагоне, Йоганнес Петтін Утрехтський, Альдегонде, Джянібеллі, Йоганнес Баптіста Плато, Барраї, Капісуккі, Олівера, Пас, Ла Мотта, Дельмонте й сотні інших. Десятки тисяч невідомих героїв лежать у піску, під цими хвилями. А скільки ще знайдуть собі там могилу?

Залога вже давно розійшлася по квартирах, і на фортечних валах не було чути нічого, крім вигуків та кроків дозорців, шуму води й грози, що насувалася знов.

Комендант іще раз обійшов мури й суворо наказав подвоєній сторожі пильно стояти на чатах; потім він також спустився вниз і рушив додому, де застав, як і запрошував, усіх офіцерів. Не було тільки капітана Херонімо — він не любив ходити на гулянки своїх бойових товаришів. Офіцери пошкодували, що його нема, пожартували, посміялися з його пророцтв, однак дали йому спокій.

І все ж таки старий, як виявилось, мав рацію! Саме тієї грозової ночі католицький король і Федеріко Спінола Генуезький втратили прекрасне судно. Другого ранку хвилі викинули обвуглені рештки «Immacolata concezione»[21] на дюни Південного Бевеленда до ніг єретиків, а ввечері приплив прибив до мурів форту Бате не одного спотвореного трупа з іспанським військовим шарфом. Похмуре пророцтво капітана Херонімо збулося, перемогу в нічному бою здобули морські гези.

НА БОРТУ «АНДРЕА ДОРІА»

До міста Антверпена звістку про нічні події принесли рибалки; великою була прихована радість або відверта лють у людей — залежно від того, хто яку сторону підтримував.

Невдовзі й містом пролетіла чутка про «чорну галеру», адже з цим судном більшою чи меншою мірою пов'язували ту біду, що сталась.

Бо хто ж, як не чорна галера, міг минулої ночі, в такий шторм зважитись на це зухвальство?

На майданах і вуличках, у майстернях, церквах, у мерії і фортеці — всюди тільки й розмов було, що про чорну галеру. Про неї згадували раз у раз і на військових та торгівельних суднах, що стояли на причалі, біля самісіньких будинків і мурів міста. Скрізь, як уже сказано, на обличчях у людей можна було прочитати збентеження чи потаємну радість. — Чорна галера! Чорна галера!

Федеріко Спінола, шляхетний генуезький патрицій, діловитий син одного із знаменитих родів цієї багатої республіки, уклав з іспанським королем Філіппом Третім угоду, зобов'язавшися спорядити флот для служби його католицькій величності проти нідерландських бунтівників і повести цей флот у Північне море. За це всі трофеї, всі захоплені в єретиків судна мали стати власністю адмірала Федеріко. І ось він з великою кількістю галер та галіонів і тисячею шістьмастами сміливців вийшов з Генуї, проплив через Гібралтарську протоку, обігнув Фіністерре, відчутно поповнив у Біскайській затоці свою команду бравими біскайськими піратами та корсарами, а також чималою ватагою дюнкеркських мародерів і 11 вересня 1599 року з'явився в гавані Слуїс; там Спінола став на якір і почав звідти свої операції в Північному морі.

Це ж уперше вийшли в Північне море романтичні посудини, якими доти плавали тільки мешканці середземноморського узбережжя. Тому спочатку навіть відважні й сміливі голландські моряки відчули страх перед італійськими галерами, що немовби велетенські водяні павуки із сотнями схожих на лапи весел борознили простори Північного моря.

Отож справи у Федеріко Спіноли спочатку йшли блискуче, і він захоплював у нідерландців то багате купецьке судно, то бідний рибальський баркас. Але все це тривало доти, доки перший страх перед італійськими галерами минув і нідерландці зважилися сміливо вийти на бій з новими ворогами. Чисельну ескадру вислали в море Генеральні штати, і в запеклій битві не тільки знищено багато корсарів, але й захоплено одну з тих жаских галер.

Дивовижне судно з тріумфом доправили до Амстердама, там на його подобу збудували таке саме судно й набрали на нього людей із хоробрими серцями й удатними руками. Пофарбували його в загрозливий чорний колір, і дуже скоро ця чорна галера вже наводила жах на іспанців та адмірала Федеріко Спінолу. Відтепер ризиковані походи генуезця вже не давали таких багатих плодів, як на самому початку.

Одне слово, чорна галера була не марево й не почвара, а судно з дерева й заліза, і команда його складалася не з сонмища духів. Істоти з плоті й крові дерлися на щогли, напинали вітрила, заряджали фальконети, підпалювали ґноти й брали на обордаж ворожі судна, несамовито викрикуючи:

— Краще турок, аніж піп!

Про чорну галеру точилися розмови на майданах і в провулках великого торгового міста Антверпена, і кожному сусідові кортіло почути подробиці про те, як уночі голландці висадили в повітря таке прекрасне веслове судно «Непорочне зачаття».

І знов поволі настав вечір; із Шельди піднявся густий туман і повив усе місто. На антверпенській набережній крізь туман мерехтіли червонуваті вогні, із снастей на галіоні «Андреа Доріа», що стояв на якорі під самісінькими міськими мурами й будинками, скапували краплі води. На