Українське письменство - Микола Зеров

В частині III (строфа 107) Еней зустрічається з «громадою знакомих душ» і пізнає в ній «Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка», імена, що нічого спільного з Верґілієм не мають і які внесено, щоби надати поемі певну пікантність.

Але річ не тільки в мотивуванні та в іменах, — багато свого внесено Котляревським і в характеристики дійових осіб і перш за все головного героя поеми — Енея. Образ Енея у Верґілія скомпоновано на підставі даних «Іліади». Славний троянський витязь, син Анхіза і Афродіти, на сторінках «Іліади» являється двічі, в 5-й і 20-й пісні; обидва рази виступає він на герць з такими вояками грецькими, як Діомед та Ахілл, і обидва рази боги рятують його од ран і од смерті,

Але нічого яскравого, різко індивідуального в гомерівській постаті Енея немає. Це тільки нарис, не більше. Не зробив постаті героя більш виразною і Верґілій. Його Еней надто богобійний, апатичний, надто пасивний, як на героя епічної поеми. Зовсім не те у Котляревського. Перенісши Енея в українську побутову обстановку, український поет оживив цю мертву схематичну фігуру. Його Еней є «парубок моторний

одважний, веселий, «завзятого кшталту».

Старе українське життя, український побут всюди тиснеться в поетичну ткань античної леґенди. Світлиця царя Латина уявляється нам як заможна домівка середнього українського панка, троянці, що вивчають латину, переносять нас в обстанову старої української школи, з її піярською граматкою та субітками, а описання учти у царя Латина — в таємниці старосвітської української кулінарії і т. д. Безліч натяків і порівнянь, взятих з тодішнього життя або недавнього минулого: «Не так розсердиться добродій, коли пан возний позов дасть», або: «Я кошовий Еней троянець», тужливі зітхання за старовиною («Так вічной пам’яті бувало у нас в Гетьманщині колись») — і поруч з ними деталі класичного греко-римського сюжету утворюють курйозну мішанину стилів, що повинна була свого часу підносити значення поеми як яскравої і влучної пародії.

Перший критик «Енеїди» М. І. Костомаров р. 1844-го в своїм «Обзоре сочинений на малорусском языке» писав, що «Котляревский взял «Энеиду» для пародии и избрал в ней такую форму, которая в самом деле могла удовлетворить желание позабавиться над книгою. Чего лучше? Малороссийский язык самая романтическая форма, «Энеида» — самое классическое содержание». Але пізніше, коли боротьба з класицизмом скінчилась, «Енеїда» як пародія втратила свою цінність. Центральне значення в ній набули відгуки і картини старого українського життя, і іменно вони надихнули новим життям мандрівну, безліч разів змінювану греко-римську фабулу.

1919

В місяці лютому ц. р. українське громадянство святкує двадцять п’яті роковини письменницької праці Сергія Олександровича Єфремова, публіциста, критика та історика письменства… Двадцять п’ять років минуло тому, як на сторінках галицького журналу «Дзвінок» з’явився друком його перший твір — дитяче оповідання. З того часу невпинно, з дня на день зростав список друкованих його речей, аж поки не виріс до розміру кількох аркушів, а сам автор не зайняв серед українських робітників пера одного з найпочесніших та найчільніших місць.

Загальний образ українського діяча літературного, такого різноманітного в своїй праці, стоїть в нашій уяві яскраво й виразно. Його окреслив сам С. О. в 1-м розділі своєї розвідки про Франка. «Ці діячі, — писав він, маючи на оці Кониського, Франка, Грінченка і др., — були разом художниками, критиками й публіцистами, теоретиками тих чи інших літературних та громадських напрямків і практичними виконавцями їх в житті. З-під пера їх виходили поезії й повісті, критичні нариси й статті публіцистичного та педагогічного змісту; поважні