Марно кричав Палінур, на поміч супутників кликав, — Бог легкокрилий, як птах, злетів і щез у повітрі. Мирно тим часом пливли кораблі по широкому морю, Мирно дрімали пловці, забезпечені словом Нептуна, І наближались уже до бескетів Сирен, до тих білих Скель лиховісних, засіяних густо кістьми мореходців, І зачували здалека, як бухає море об камінь, — Глянув до керми Еней і побачив: нема Палінура; Сів до стерна і повів корабель свій по темрявих водах, Тяжко зітхаючи й сльози ллючи над недолею друга: «О Палінуре, для чого повірив ти небу і морю? Будеш лежать, непохований, ти на пісках невідомих!»
У Котляревського смерть приходить по керманича в інших обставинах і з іншої причини. Прощаючись з сицилійцями, старий Палінур «нахлистався горілочки» «по саме нільзя». Завваживши небезпеку (п'яний коло стерна), Еней наказує прибрати його з палуби.
Но видно, що пану Тарасу Написано так на роду, Щоб тільки до сього він часу Терпів на світі цім біду, — Бо, розхитавшись, бризнув в воду, Нирнув, і, не спитавши броду, Наввиринки пішла душа.
В інших випадках втручання богів зберігається, але характер йому надається різко гумористичний. От, напр., епізод з бурею в Середземнім морі, що з нього розпочинається «Енеїда». У Верґілія цю бурю підіймає Еол, бог вітру, з наказу цариці богів Юнони, що намагається одвернути ненависних троянців од улюбленого Карфаґену. Те саме й у Котляревського, за винятком дикої, ефектовної обстановки, в яку вводить нас латинська поема: ні дощового острова серед морської пустині, ні високої скелі, де на троні сидить з берлом у руках владика вітрів, ні замкненої печери, де ті вітри бурхають, — перед нами звичайна хата з лавами коло стін, заможний хазяйський двір; і вітри у Котляревського просто ледачі та вайлуваті наймити, і сам Еол у нього неспроможен одразу вволити богинину волю: вся його челядь розбрелася з двору —
Борей недуж лежить з похмілля, А Нот поїхав на весілля, Зефир же, давній негодяй, З дівчатами заженихався, А Евр у винники найнявся, — Як хочеш, так і промишляй!
Буря скінчилась. У Верґілія морський бог Нептун, з тризубцем у руках, проноситься в колісниці по самій поверхні вод; у Котляревського він з'являється не в колісниці — ні!..
