до IV частини — «Борщів як три не поденькуєш»[12] — і такі навіть дрібненькі рисочки, як плач «гуртових» дітей у пеклі, що кричать і репетують, нарікаючи на своїх паньматок[13].
Але, наслідуючи Осипова, переказуючи і перекладаючи його, Котляревський ніде не стає слугою свого літературного зразка. Він поводиться з ним, як рівний з рівним. В одних випадках, де його зразок занадто багато слів витрачає на фактичне оповідання, Котляревський стискає його і з 5—б строф робить щонайбільше три-чотири — порівн. строфи, присвячені першим враженням троянців від Тибра та латинської землі (Осипов, ч. ІІІ, 19—26; Котляревський, IV, 16—18). У других випадках, де осиповська канва дає простір його уяві, він залюбки поширює рамки оповідання, вносячи в нього силу живих, конкретних подробиць[14]. У третіх — на жаль, це трапляється нечасто — він цілком покидає свій зразок, а з ним і традиційні, Верґілієві або з Верґілієм зв’язані образи, віддаючися потужній течії власної образотворчості, і тоді складає свої найяскравіші, найталановитіші сторінки. До них, безперечно, належать описи пекельних мук — у третій частині (строфи 69—80, 83—101) і почасти — воєнних зборів у латинській землі (IV, 101—122). Тут матеріал Котляревському дали його юнацькі етнографічні студії, його широке й докладне знайомство з народним світоглядом.
Взагалі виклад у Котляревського яскравіший, ніж у Осипова. У нього єсть мистецтво згустити враження, підкреслити думку, ретушувати готовий уже неґатив. Пам’ятаєте муку невдатних піїтів у підземному царстві? Про неї докладно говорить Осипов, але як слабо:
Писатели стихов негодных, Которы в свете живучи, Всех слушателей благородных, Как ночью мерзкие сычи, Всегда стихами заглушали И до зарезу досаждали Читанием парнасских дел, — От всех здесь во презреньи были И никого не находили,
