справи богів — от головні характерні ознаки вишуканої і штучної манери, якої додержувались римські поети і якої великим майстром був Верґілій. Син скептичного віку, він, розуміється, був дуже далекий од наївної віри гомерівських поем в Аполлона та муз, богинь співу та поезії; його звертання до муз було наскрізь літературним засобом, — але цим засобом він користався часто й охоче. Так, на початку І книги він просить музу викласти причини Юнониної ненависті супроти Енея, а на початку книги VII, де починається оповідання про війни в Лації, «римська Іліада», — розповісти йому про становище італійських племен під час Енеєвої висадки. В середині тієї ж книги музи мають пригадати всіх ватажків, що виступили в похід проти Енея: Ви бо богині і знаєте все, — а до нас долетіли Лиш відгомóни слабенькі переказів тих героїчних.
Трапляються ще звертання до муз у піснях IX і X, кожного разу на початку якогось нового епізоду. Із цих п’яти вступних закликів Верґілія Котляревський (слідом за Осиповим та Котельницким) зберігає три останні, але всі переводить з «високого» стилю в низький, уявляючи поважну музу в образі старої провінціальної панни, «од старості сварливої», з якою ніхто «не женихавсь, не жартував»:
Ох, скільки муз таких на світі У кожнім городі й повіті — Укрили б зверху вниз Парнас. Я музу кличу не такую — Веселу, гарну, молодую: Старих нехай брика Пегас.
Переходимо до інших особливостей епічної манери Верґілія, до подвійного мотивування подій. Втручання богів у людські справи — друга риса цієї манери — зберігається у Котляревського не завжди. Поет задовольняється іноді природним лише мотивуванням. Зразком може послужити згадуваний уже епізод смерті Палінура. У Верґілія цей головний керманич троянської флоти гине від руки самого бога сну:
Темрява ночі уже досягала середини неба; Тяжко стомились пловці і — знесилені — кинули весла Та на помості мулкім та по лавах твердих полягали.
На той час з високого етеру злітає на корабель бог сну; він приймає на себе вигляд одного з товаришів Палінурових, намагається вирвати у нього з рук кермування, але досвідчений стерник не дається, не пускає кормила
І не одводить очей од зір на високому небі.
І тільки коли бог бере в руки галузку, окроплену водами підземних рік, старий досвідчений слуга Енеїв западається в сон.
Знявшись угору тоді і на керму упавши звисока, Бог одриває стерно і стерничого в море скидає.
