Українське письменство - Микола Зеров
Котляревський додає до рисунку всього дві-три лінії: злегенька зітхає на початку, трохи іншу, суворішу, кару добирає та ще в кінці ледве-ледве, півнатяком, торкається себе самого — і як оживає, як міниться від того весь образок.
Гай, гай!.. та нігде правди діти, Брехня ж наробить лиха більш: Сиділи там скучні піїти, Писарчуки поганих вірш. Великії терпіли муки: Їм зв'язані були і руки, — Мов у татар терпіли плін. От так і наш брат попадеться, Що пише… Не остережеться — Який же втерпить його хрін!
Котляревський взагалі переважає свого російського попередника літературним хистом. Але хист у нього своєрідний. Він не вільний од деякої грубості: його «Енеїда» сміється часом занадто голосно і безпардонно. Він не вміє або лінується власноручно розробляти сюжет: план його «Енеїди» запозичений, і художні засоби, мотиви, більшість картин — чужі, взяті напрокат, але зате в чужих рамках і по чужому контуру він уміє покласти густі фарби, дати живі й теплі кольори. Котляревський яскравіший од Осипова в побутових картинах, багатший на живі деталі в оповіданні, правдивіший у психології; майстерно і дотепно зумів він переповісти свій літературний зразок. Такий уже був у нього дар — спеціально до лицювання та переробки.
§ 3. «Енеїда»; її літературний жанрЛітературний жанр, до якого належить «Енеїда» Котляревського, звичайно зветься травестованою поемою або травестією, «изнанкою», як говорили тодішні теоретики літератури, розуміючи під цим словом «описание шуточным и даже низким слогом тех самых происшествий, кои прежде по важности своей были описаны слогом высоким». Так само визначає свій твір і Микола Осипов — у присвятному листі до свого мецената Шешковського:
Я, выбрав древнюю побаску, Скропал из ней смешную сказку, По-новому совсем одел; И обернувши наизнанку, Как будто свойскую землянку, На новый лад в стихах запел.
Цими формулами цілком визначається відношення поеми Котляревського до Верґілієвої «Енеїди». Це не пародія, бо «пародия состоит в применении того же сочинения к другим происшествиям и другим лицам с переменой некоторых выражений», і разом з тим не переклад, навіть не «переклад з перекладу», бо переклад прямує до найточнішого відтворення тону і «духу» первотвору, а тон і стиль «Перелицьованої Енеїди» часами просто протилежні тону Верґілієвої поеми.
Твір Котляревського являє собою короткий[15] і стислий, зумисне одмінний щодо тону, переказ фабули латинського первотвору, з пропуском багатьох характерних і важливих епізодів останнього, — і при тому переказ, зроблений не з ориґіналу, а з далекої по духу од нього переповідки.
Верґілієва поема була великим патріотичним твором, що давав вислів римським національним гордощам, зв'язуючи Рим з давньою і на всі віки славетною Троєю
