Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
«Авеста» не каже, де народився Заратуштра. Як на пехлевійське датування, Заратуштра жив за 258 років до Іскандера — Олександра Македонського. Дослідники здебільшого й виходять із цієї віхи і датують його життя VII ст. до н.е. Ті ж пехлевійські джерела кажуть, що Заратуштра спершу був жерцем давньоарійської релігії. У «Гатах» (розділ «Авести», приписуваний пророкові) він називає себе заотар (санскр. hotar), а це — головний жрець при релігійних обрядах. Називає він себе й mantran — «творець мантр», «мантрист» (санскр. mantra — «молитва»), що теж промовляє за його жрецтво. Належність його до жрецького стану засвідчують, як на нас, і деякі інші факти. Зокрема, назва роду його, Спітама, сходить до основи зі значенням «білий», спорідненої з санскр. shveta «білий», «світлий» та укр. світлий. Вона відбита в назві вірменського міста Спітак (санскр. Шветака, хінді Шветак), зруйнованого страхітливим землетрусом, і в слов’янському жіночому імені Світлана (у сучасних індійців теж побутує жіноче ім’я Швета). А білий колір в індоєвропейських народів символізує чистоту й святість, він, як правило, пов’язується зі жрецьким станом. Тоді як колір воїнського стану — червоний, а землеробського — жовтий.
Через позірну подібність грецизованої форми імені — Зороастр із грец. астрон «зірка», про<426>рока іноді називають астрологом-зоречитом або чаклуном-чародієм. Тому ім’я Зороастр тлумачилося як «Золота Зірка», а вчення пов’язувалося з астральними культами.
Іраніст Алім Гафуров каже: «Не скажеш, що про пророка маздеїзму зовсім немає даних. Їх навіть чимало. Так, відомо, що оселя його батька стояла на березі великої ріки, яка мала епітет «Дайна», що він мусив тікати від переслідувань, що його самого і вчення його підтримав цар Віштаспа. Проте ці дані такі уривчасті й неповні, що з них можна будувати лише припущення про те, де народився Зороастр, його час і особистість. Усе, пов’язане з Зороастром, і досі викликає суперечки — навіть його ім’я».
Ім’я Заратуштра тлумачать то як «Старий Верблюд», то як «Власник старих верблюдів». А.Гафуров продовжує: справді, ім’я Заратуштра може складатися із зарат «старий» і уштра «верблюд». Але природніший переклад — «Старий Верблюд» чомусь нікого не задовольняє. Певно, сьогодні не зовсім сприйнятне те, що людину іменують за назвою тварини та ще й із таким прикметником. Вважалося, що коли Заратуштра виходець зі скотарської родини, то й ім’я мусило відбивати причетність до худоби. А тим часом називання дітей за тією чи іншою твариною досить звичайне серед скотарів. Тюркські народи й нині можуть назвати хлопчика Кучкар — «Баран». Заратуштра й отримав ім’я із значенням «Старий Верблюд», бо так батьки прагнули забезпечити синові довголіття. І хоча в сучасних іранців уштур — «верблюд» щодо людини має глузливий відтінок, колись верблюд неабияк цінувався за свої витривалість і невибагливість (ЛК, 78–79).
Іраніст М.Стеблін-Каменський вважає, що це типове селянське ім’я: «Це на перший погляд дещо дивне значення прибирає особливого змісту, коли згадати ще кілька давніх іранських імен, серед них і згадувані в «Авесті», які мають вочевидь зневажливий відтінок: «Не-швидко-верблюдий», «Кепськокінний», «Худобикий» тощо… Подібні імена — з так званих імен-оберегів, захисних, охоронних імен, непривабливість яких має одігнати від дитини злі сили, вони й досі зустрічаються в іранських та інших народів Середньої Азії» (ЗМ, 19).
На жаль, цитовані автори грішать неточностями й натяжками. Вони чомусь висновують, що Заратуштра походив із селянської чи скотарської родини, хоча насправді він — зі жрецької верстви, про що той сам не раз недвозначно каже. А це істотно, бо <427> імена суспільної верхівки відбивали інші уявлення, тож і творилися по-іншому, аніж імена простолюду. Наречення скотарських чи селянських дітей — одне, а наречення дітей зі жрецького чи воїнського стану — зовсім інше. Перші мали, як правило, одноосновні, стилістично занижені імена, другі — двосновні й пафосні. Імена-композити — пріоритет суспільної верхівки, жрецького й воїнського станів. Ім’я вихідця зі жрецького чи воїнського стану мало бути соціально значимим, містити глибокий зміст й відбивати світотворчі уявлення. Скорше за все, так звані «зневажливі» імена насправді цілком нормальні, просто вони неправильно тлумачені або в них неточно визначені елементи, звідки й хибне тлумачення. Наше знайомство з давньоіндійським та давньоіранським іменотворенням дає підстави усумнитися в тому, що згадані автори мають слушність.
Польський мовознавець Олександр Брюкнер цілком слушно зазначав, що складні імена в індоєвропейських народів творилися згідно з первісним арійським способом. Тобто з урахуванням усього комплексу світотворчих, релігійних, соціальних уявлень. Іраніст і скіфолог В.Абаєв відзначає, що улюблені імена в скіфів і давніх персів — якраз із двох самостійно значимих основ. Як, до речі, і в слов’ян та індійців, балтів і греків. Ім’я Заратуштра двоосновне, і вже з цього видно, що його носій — представник суспільних верхів. Воно певною мірою відбиває дуальність, дихотомність, двоїстість усесвіту, а це — основоположне поняття в зороастризмі.
Друга суттєва особливість, яку слід мати на увазі, що ідеологія зороастризму відбивала світогляд не кочового, скотарського, а землеробського, осілого населення. Тому важко уявити, щоб ім’я Заратуштра означало «Старий, Немічний чи Нікудишній Верблюд». Таке значення імені справді дивує, воно незадовільне ні семантично, ні мотиваційно. Бо ім’я постаті такого рівня, як Заратуштра, мало б відбивати якийсь істотний аспект тогочасних уявлень чи реалій, воно мусило бути соціально значимим і високостатусним. Як це засвідчує хоча б ім’я Ґаутам в індійського Будди, майже сучасника Заратуштри й теж творця нової, нині найбільшої за кількістю віруючих релігії — буддизму.
Як видно зі сказаного, можливості задовільно й умотивовано пояснити ім’я Заратуштра на іранському грунті нібито вичерпані. Тому очевидно, що для належного й переконливого витлумачення його необхідно шукати якихось нових шляхів і підходів.<428>
