Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Варуні й Ахурамазді відповідають слов’янський Дажбог і скіфський Тагимасад, якого, за Геродотом, шанували тільки царські скіфи. В імені божества masad споріднене з авест. mazda — «мудрий», «бог». А Таг споріднене з Даж в імені слов’янського божества, внуки якого, за «Словом», русичі, тобто воїни, княжа дружина. Тож в усіх випадках ідеться про воїнство, з якого й мали походити царі. Покровителями воїнів, отже, в давніх індійців був Варуна, в іранців — Ахурамазда, скіфів — Тагимасад, українців — Дажбог. І їх, очевидно, уособлював чорний бик-тур. Скіфське божество фіксоване і як Тами-масад, де Тами може пов’язуватися з темний (санскр. tama) й означати Чорнобог. Тоді воно наявне й у назві Тмуторакань — «Місто Чорного Тура», тотожної назвам Чернігів і Вороніж.

У цьому плані цікаве повідомлення давньоцейлонської хроніки, що в скіфів племінний ватажок — втілення Варуни, що ім’я Варуна в скіфів означає «правитель», «цар», тому скіфи — нащадки Варуни. Вочевидь ідеться про так званих «царських» скіфів, воїнів-кшатріїв, покровитель яких, за Геродотом, Тагимасад або Тамимасад. Ця ж хроніка мовить, що скіфів називають і мурунди, що слово мурунда означає «правитель», «ватажок» (SS, 136). Нещодавній наш перепис засвідчив, здавалося б, неймовірну річ, що наче виринула із сивої скіфської давнини: і нині, як виявляється, в Україні є громадяни, чия національність — мурунди!

Шріланкійський учений С.Паранавітана вважає, що murunda сходить до санскр. vridha. А воно й наявне в словосполученні vrid<434>hoksha «старий, мудрий бик», значеннєві двійники якого — jarad-gava й jarat-ushtra. Учений вважає, що vridha через проміжні vuruda й vurunda прибрало вигляду murunda (SS, 135). Санскр. vridha сходить до основи vridh// vardh — «рости», «посилюватися», «дужчати» (СРС, 568, 617). Слов’янські форми цієї основи — валд-, влад-, волод- в укр. влада, владика, володар, рос. владетель (санскр. vardhitar). Волод в імені Володимир, виходить, пов’язане з Варуною, а мир — із Мітрою. Мітра в індоіранців — бог Сонця і Мирного Договору, він уособлює день і милостивий, світлий бік влади й владарювання. Варуна ж — ніч і грізний, темний бік її.

Мітра й Варуна вкупі відбивають дихотомічну структуру світу, базованій на протиставленні й водночас єдності протилежностей — саме цю ідею відбиває наш державний прапор. У ведах ці божества нерозривне ціле — Мітраваруна або Варунамітра. Останнє ім’я — точний етимологічний відповідник імені Володимир, хоча мав би існувати й слов’янський варіант його — Мирволод, з переставленими компонентами, на зразок ведійського Мітраваруна. А Володимир — династичне ім’я Рюриковичів, його мали аж 18 їхніх представників (ТРС, 192–202).

У свою чергу, індійське чоловіче воїнське ім’я Врідгашравас та слов. Владислав і собі етимологічні двійники, бо санскр. шравас і слов. слав теж тотожні. Врідгашравас — одне з імен Індри, а Індра — цар богів і небесного воїнства, тотожний нашому Перунові, володар сварги — небесного раю для героїчно полеглих воїнів, слов’янського ирію-вирію. Тож виходить, що ім’я Владислав-Володислав пов’язане з Перуном, у котрого, як і в Індри, чимало різних імен, і Владислав — одне з них. Означає воно Могутньослав, Індрослав. А що Індра функціями тотожний Перунові, то й Перунославний, Перунослав.

Щодо Сіявуша, персонажа іранського епосу, сина бактрійського царя Кей Усана, то він царевич, тобто з воїнського, кшатрійського стану. Саме з індоіран. кшатр//хшахр — «сила», «влада» споріднене наше цар, рясно відбите в українських прізвищах. Вуш//уш в Сіявуш сходить, як зазначалося, до індоіран. uksha-uhsha — «бик». У ведах колісницю Уші (грец. Еос), Вранішньої Зорі, везе Укша або Укшан — «Бик». Для Лесі Українки, що разом з Іваном Франком стояла біля витоків української індології, Уша-Вранішня Зоря — найчарівніше й найпоетичніше ведійське божество. З десятка гімнів «Ріґведи», що їх вона переклала до написаного нею для сестер підручника «Стародавня історія східних народів» (1890), <435> виданого 1918 року в Катеринославі, два гімни, присвячені цій юній і прекрасній богині світанку, зроблені особливо ретельно й любовно (МВЛ, 115–116).

Коростень стоїть на річці Уж, інші назви якої Уша, Вуша, «rzeka Uzh dalej Usza zwana» тощо. В Україні похідні від цієї назви Вушиця в басейні Ужа й Ушиця в басейні Дністра. Форми Ушиця й Вушиця передбачають і форму Гушиця (пор. Умань-Вумань-Гумань). На Житомирщині є кілька річок Гусок, назви яких вірогідніше пов’язувати з биком, аніж зі свійським чи диким птахом. Гуски є на Київщині, Хмельниччині, Рівненщині, Сумщині, Гусинка й Гусинець (має і форму Ушинець) — на Чернігівщині й Харківщині. З чого напрошується висновок, що Гуска — різновид назви Ушка, а назви на Гус — різновид назв на Вуш-Вус-Гуш-Уш-Ус «Бик», «Тур».

На Коростенщині засвідчений літописний Ушеськ (Ушськ), ототожнюваний із містом Ушомир. В Україні засвідчені й річкові назви Ушка (2 притоки Ушиці), Ушва (Сумщина), Ушня й Ушківка (Чернігівщина), Ушука (бас. Дністра) — явна перевага на боці первісності Уш. Тобто давнішою формою назви Уж, ріки, на якій стоїть Коростень, певно, і є Уш — «Бик, Тур». Літописна ж назва Ушськ-Ушеськ, у такому разі, тлумачиться як Турськ-Турівськ. Інша (здогадна) назва цього міста — Ушомир означатиме тоді Туромир, а Туромир — синонім до імен Буймир і Яромир, бо Буй і Яр теж означають «Бик», «Тур». Яр в епітеті яр-тур зі «Слова» споріднене з санскр. var — «самець», «бик», «чоловік». На означення Дніпра-Бика є давні назви Вар, Варом, Варух, де Вар якраз — «Бик». Ушомир могло бути не тільки назвою, але й ім’ям. У сучасних українців побутує прізвище Ушета, схоже, кровний родич прізвища Оксюта.

Другий компонент імені Заратуштра — уштра «бик», відбите в назві Уструшана, її мала гірська область у верхів’ях ріки Зеравшан. У назвах Уструшана й Зеравшан спільний компонент шана//шан — «край», «країна» (зі sthan, stan — «місце», «край», «країна»), відбитий і в іранських назвах Бадахшан (пор. українське прізвище Бадах) та Хорасан. Назві Хорасан відповідають в Україні літописний Корсунь (Херсонес Таврійський у греків), нинішній Корсунь-Шевченківський на Черкащині й Коростень на Житомирщині. Сюди ж стають і священні для індійців назви Куру-стхана, Куру-деша, Куру-раштра, Куру-радж’я (санскр. sthana, desha, rashtra, rajya — «країна»), Куру-кшетра (санскр. kshetra — «поле», «край») й Куру-джанґала (санскр. jangala — «ліс», <436> з якого постало джунглі). Ці назви пов’язані з Куру, легендарним царем, родоначальником племені куру, інакше —