Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

/29/ Хочеш іще прикладу? Візьми Марка Катона, ближчого до нас у часі мужа, з яким фортуна повелася ще суворіше, ще завзятіше. На кожному кроці вона ставила йому перешкоди, навіть у самій смерті, але він довів, що мужня людина може не тільки жити, але й умерти всупереч волі фортуни. Все його життя минуло або в громадянських війнах, або в час, коли ті війни вже визрівали. І про нього, як і про Сократа, можна сказати, що він жив серед рабства, — хіба що Гнея Помпея, Цезаря і Красса вважаєш прихильниками свободи. /30/ Ніхто не бачив, щоб іншим ставав Катон, хоч стільки разів іншими ставали обставини в державі: однаковим був в усьому — на посаді претора й тоді, коли його на ту посаду не обрано; при звинуваченні і в провінції, на зібранні народу, серед війська, і в годину смерті. Врешті, під час того трепету цілої держави, коли на одному боці стояв Цезар, підтримуваний десятьма найхоробрішими легіонами та допоміжними загонами чужоземних племен, а на другому — Гней Помпей, що сам-один міг дати достатню відсіч усьому, коли одні схилялись до Цезаря, інші до Помпея, — тільки Катон творив партію прихильників республіки. /31/ Якщо хочеш охопити думкою образ тих часів, то, з одного боку, побачиш простолюд і готову до всяких переворотів юрбу, з другого — оптиматів, вершницький стан і все, що було в державі шанованого й добірного; посередині ж залишилося двоє: республіка й Катон. Ти здивуєшся, кажу, побачивши, що

Тут і Атрид, і Пріам, і Ахілл, що обом їм ворожий[393],

бо він обох їх картає, обох обеззброює. /32/ Катон виносить їм обом ось такий вирок: «Якщо переможе Цезар, то я помру, а якщо Помпей, то піду на вигнання». Чи мав чогось боятися той, хто сам собі — і переможеному, і переможцеві — визначив те, що могли б визначити найлютіші його вороги? Отже, загинув згідно свого ж вироку. /33/ Як бачиш, люди можуть переносити неабиякі труднощі: через саме серце африканських пустель він пішо провів військо. Ти бачиш, можна стерпіти й спрагу: ведучи за собою через обпалені сонцем пагорби залишки розбитого війська, без жодної поклажі, зодягнений у панцир, він витерпів нестачу води, а коли вона й траплялася, то пив останнім. Бачиш, можна знехтувати і почестями, й зневагою: того самого дня, коли його не обрали претором, він грав у м’яча на площі для зібрань. Бачиш, можна не боятися могутності тих, хто на вершині влади: він кинув виклик водночас і Помпеєві, й Цезарю, тоді як інші, якщо й наважувалися виступити проти одного з них, то лише до другого піддобрюючись. Бачиш, можна зневажити і смерть, і вигнання: він сам собі визначив і смерть, і вигнання, а тим часом — ще й війну.

/34/ Отже й ми з такою самою мужністю можемо ставити чоло всім тим напастям — тільки б зважилися звільнити шию з ярма. Насамперед потрібно відкинути насолоди: вони послаблюють, розніжують, вимагають від нас багатьох речей, тож і ми змушені багатьох речей вимагати від фортуни. Потім треба знехтувати багатством: воно — запорука неволі. Відкиньмо золото, срібло і все те, чим обтяжені щасливі доми: свободи не можна придбати даром. Якщо цінуєш її високо, то все інше мусиш цінувати низько.

Бувай здоров!

Лист CV

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Я скажу тобі, на що ти повинен зважати, аби жити безпечніше. А ти, гадаю, так прислухатимешся до моїх настанов, начеб я дораджував тобі, як маєш берегти здоров’я в ардеатинській місцевості[394]. Подумай лишень, що спонукає людину нищити іншу людину, — і ти знайдеш зазіхання, заздрість, ненависть, страх, зневагу. /2/ З усього переліченого зневага — це щось настільки легке, що багато хто навіть ховався за нею для свого порятунку. Хто зневажає когось, той, безумовно, його ображає, але, так би мовити, мимохідь. Ніхто ж бо зневаженому не завдає шкоди завзято, продумано. Навіть у бою оминають того, хто впав, — борються з тими, хто на ногах. /3/ Уникнеш зазіхання негідників, коли не матимеш нічого такого, що розпалює чужу нечестиву жадобу, коли не посідатимеш нічого такого, що впадає в око. Адже зазіхають саме на те, хай воно й благеньке, що маловідоме, рідкісне. Втечеш від заздрості, коли знову ж таки не будеш крутитися перед очима, коли не хизуватимешся своїм майном, коли навчишся втішатися в душі. /4/ Ненависть виникає або з кривди, — а її уникнеш, нікому не чинячи зла, — або без причини; від неї тебе вбереже здоровий глузд. Для багатьох небезпечною ставала сама ненависть: не один, хоч і не мав ворогів, усе ж ставав ненависним. А щоб тебе не боялись, то хай твоє щастя буде помірним, а вдача — лагідною. Хай кожен знає, що ти — людина, яку можна зачепити без небезпеки і з якою можна помиритися легко й певно. А бути пострахом як удома, так і поза домом, і для рабів, і для вільних людей — то річ неприємна: у кожного вистачить сил, аби нашкодити. Додай ще й таке: кого бояться, той сам боїться; жахливий для інших не може й сам бути у безпеці. /5/ Залишається ще зневага; її міра — у владі того, хто її накликав на себе, хто у зневазі через те, що сам того хотів, а не тому, що так мало бути. Пов’язаних із цим прикрощів допоможуть позбутись або вільні мистецтва, або приятелювання з тими, хто має вплив у когось із впливових людей, але до них треба радше наближатись, а не зближуватися з ними, щоб ліки, бува, не коштували дорожче, ніж сама безпека.

/6/ Втім, найкорисніше тут — зберігати спокій, якомога менше розмовляти з іншими, якомога більше — з собою самим. Адже й у бесіді є якась насолода; вона закрадається, зваблює нас, от і висновуємо при ній все потаємне, як це буває за вином або в любощах. А хто почує, той не промовчить, той скаже не тільки те, що почув, а, розголосивши саму річ, назве й того, хто говорив. Адже у кожного є хтось такий, кому він