Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

на вулиці або що ти вимазався болотом. У житті — як у лазні, в натовпі, в дорозі: чимось кинуть у тебе навмисне, а щось потрапить випадково. Життя — річ не вельми делікатна. Ти ступив на довгий шлях: тут ти й послизнешся, й наштовхнешся на щось, і впадеш, і виб’єшся з сил, і скрикнеш: «Краще б померти!» — отже, й збрешеш. Тут ти розлучишся із супутником, там — поховаєш його, а ще десь — наїсися жаху. Ось через які прикрощі мусиш відміряти ту вибоїсту дорогу. /3/ Хтось хоче померти? Хай приготує душу до всього, хай знає, що прибув туди, де гримить грім, хай знає, що прибув туди, де

Селиться Смуток, а з ним — невідступні, мстиві Турботи.

Тут же — й Хвороби бліді, й постійно зажурена Старість[397].

Ось у якому товаристві доводиться коротати свій вік. Уникнути того неможливо, але знехтувати тим — можеш. А знехтуєш тоді, коли часто про те міркуватимеш, сягаючи думкою у своє завтрашнє. /4/ Кожен сміливіше приступить до того, до чого довгий час готувався, і твердо ставитиме чоло навіть великій біді, якщо передбачав її, ще поки вона на нього не впала. І навпаки: непідготовлений жахнеться дрібниці. Тож мусимо дбати про те, щоб нічого нас не застукало зненацька. А через те, що новизна додає ваги всьому, що звалюється на людину, то, постійно думаючи про можливу біду, ти ніколи не будеш початківцем у неї.

/5/ — «Раби покинули мене!» — Але ж когось вони пограбували, когось оскаржили, когось убили, когось зрадили, когось потоптали, на когось звели наклеп, а ще комусь наготували отруту. Хоч би на що ти пожалівся, те трапляється з багатьма. Чимало різних стріл скеровано на нас. Одні вже встромилися, другі свистять у леті й ось-ось неодмінно влучать, треті, хоч мають вражати інших, зачеплять і нас. /6/ Тож не дивуймось нічому з того, для чого ми народжені, на що ніхто не повинен нарікати, оскільки воно для всіх однакове. Саме так — однакове, бо навіть той, хто уникнув біди, міг її зазнати; рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що вони встановлені для всіх. Повелімо ж душі бути врівноваженою і без нарікань сплачуймо накладену на смертних данину!

/7/ Зима приносить нам холоди — доводиться мерзнути. Літо повертає спеку — треба спливати потом. Мінливість погоди безперечно впливає на здоров’я — мусимо хворіти. Десь трапиться нам на дорозі звір, а десь-інде — людина, небезпечніша від будь-якого звіра. Щось забере вода, щось інше — вогонь. Того порядку, що у природі речей, не можемо змінити, але можемо виплекати в собі гідну бездоганної людини силу духу, що допоможе нам мужньо переносити все випадкове, перебуваючи у злагоді з природою. /8/ А вона різними перемінами наводить лад у тому світі, який озираєш: після негоди випогоджується; тиша на морі змінюється бурею; по черзі дмуть вітри; після ночі вступає у свої права день; одна частина небосхилу підіймається, друга — опускається. Вічність складається з протилежностей. /9/ Наш дух мусить пристосовуватися до того закону, за ним повинен іти, йому коритися. Хоч би що там сталося, хай вважає, що так повинно було статися, і хай не сміє нарікати на природу.

Найкраще перетерпіти те, чого ти не в силі виправити[398], і, не ремствуючи, супроводжувати бога, з чиєї волі все відбувається. Поганий той вояк, що йде за вождем похнюпившись. /10/ Отож бадьоро й жваво приймаймо накази і не порушуймо відвічної ходи того прекрасного творіння, де вплетено й те, що нам належить перетерпіти. А до Юпітера, який за кермом того огрому, звертаймося так, як наш Клеант у своїх на диво промовистих віршах; перекласти їх нашою мовою дозволив мені приклад Цицерона, найкрасномовнішого мужа. Якщо вони сподобаються тобі, то ласкаво прийми їх, а не сподобаються — знатимеш, що я лиш наслідував приклад Цицерона.

/11/ Владико неба, отче мій, провадь мене,

Куди захочеш! Без вагань услід піду,

Бадьорий. Завагаюсь — піду стогнучи,

Й що стерпіти б міг мужньо, стерплю боязко.

Бо хто слухняний, тих веде приречення,

А неслухняних — тягне й проти волі їх.

/12/ Так живімо, так говорімо. Хай приречення знайде нас готовими і бадьорими. Великим є той дух, який віддається приреченню. І навпаки: дрібним, звироднілим є той, який пручається, який поганої думки про світовий порядок і воліє виправляти богів, ніж себе самого.

Бувай здоров!

Лист CVIII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Те, про що питаєш, — із тих речей, знання яких служить хіба що для самого знання. І все-таки, раз воно служить для чогось, а тобі нетерпеливиться — не хочеш чекати на книжки, які охоплюють усю моральну частину філософії, я ж саме тепер їх упорядковую, — то займусь твоїм питанням, не відкладаючи його на потім. Але спочатку напишу, як тобі впоратись із тією жагою до знань, якою, як бачу, ти запломенів, яку дати їй міру, щоб вона, бува, сама не стала тобі на заваді. /2/ Не можна ні без розбору хапати знання то тут, то там, ані захланно кидатися на все загалом: до цілості доходять через частини. Тягар треба приміряти до своїх сил і не братися за те, на що нас не вистачить. Потрібно черпати не скільки хочеш, а скільки спроможний вмістити. Доведи до ладу свою душу — і вміщатимеш відповідно до своїх бажань. Бо душа, що більше приймає в себе, то стає просторішою. /3/ Того ж самого, пам’ятаю, вчив нас Аттал, коли ми облягали його школу, коли приходили туди першими, відходили останніми, коли й на прогулянках схиляли його до бесіди, — і він не лише був готовий відгукнутись на те прохання, але й ішов учням назустріч. «Однаковою, — повчав він, — повинна бути мета і того, хто вчить, і того, хто вчиться: той повинен прагнути принести користь, а цей — отримати її». /4/ Хто приходить до філософа, той нехай щоденно несе од нього щось добре: хай повертається додому або здоровший, або готовий стати здоровшим. Так воно й справді буде: такою вже силою наділена філософія, що допомагає не тільки тим, хто вникає в неї, а й тим, хто з нею спілкується. Хто