Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека

/7/ Великою запорукою нашої безпеки є те, щоб не чинити несправедливо. Ті, хто не вміє володіти собою, і життя мають якесь каламутне, розбурхане. Що більше завдають комусь шкоди, то більше й самі бояться; не мають навіть хвилини спокою. Зроблять якийсь поганий вчинок — і тут же тремтять, не знають, за що взятися: сумління в’яже їм руки, змушує раз по раз ставати перед ним до відповіді. Кару несе кожен, хто її очікує. А очікує той, хто її заслужив. /8/ Навіть при нечистому сумлінні можна бути в безпеці, але у спокої — ні: злочинець, хоч і не схоплений на гарячому, живе з думкою про те, що може бути схоплений. Він і вві сні перекидається з боку на бік, і — хай лиш зайде мова про якийсь злочин — тут же думає про свій: він постійно видається йому не досить затертим, не досить прихованим. Одне слово, злочинцеві часом щастило сховатись, але ніколи не щастило бути впевненим у тому сховку.

Бувай здоров!

Лист CVI

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ На твої листи відписую з запізненням не тому, що був заклопотаний різними справами, — навіть не слухай такого виправдання: є в мене вільний час, є він і в кожного, хто хоче його мати. Справи нікого не переслідують — люди самі хапаються за них, важливим доказом свого щастя вважаючи, власне, оту зайнятість. То чому ж я не відписав тобі одразу? Те, про що ти запитував мене, входило в обсяг моєї праці. /2/ Ти знаєш мій намір: хочу охопити цілість моральної філософії, з’ясувати всі пов’язані з нею питання. От я й вагався, чи відкласти відповідь, аж поки те, про що розпитуєш, не дочекається відповідного місця, чи розглянути твою справу поза чергою. Врешті, видалось мені людянішим не затримувати того, хто прибув з такої далини. /3/ Отож і цей предмет вилучу з низки пов’язаних між собою питань, і, якщо трапиться щось подібне, надішлю тобі сам, не чекаючи твого прохання. Запитаєш, що маю на увазі? Те, про що радше приємно, ніж корисно знати, — приміром, те, чим цікавишся: чи благо є чимсь тілесним?

/4/ Благо, оскільки приносить користь, — діє. А що діє, те мусить бути тілом. Благо приводить у рух душу, якоюсь мірою ладнає, утримує її, а це — властивості тіла. Блага, що є властивостями тіла, самі є тілесними, отже, такими є і душевні блага, бо ж і душа — тіло. /5/ Благо людини неодмінно мусить бути тілесним, адже вона сама тілесна. Буду далекий від правди, коли вважатиму, що все те, чим тіло живиться, на чому тримається або відновлюється його здоров’я, не є тілесним, отже, і його благо — тілесне. Гадаю, ти не сумніваєшся, що й почуття — такі, як гнів, любов, туга, — це тіла (приточу тут ще й те, про що не питаєш), таж не сумніватимешся, що від них змінюємось з виду: хмуримо чоло, розпливаємось в усмішці, заливаємось рум’янцем чи бліднемо, коли відпливає від обличчя кров. А що, на твою думку, може так яскраво позначитись на нашому тілі, окрім того, що саме є тілом? /6/ Якщо почуття є тілами, то є ними й душевні хвороби — скупість, жорстокість, закостенілі, доведені до невиліковного стану пороки; отже — й злоба, й усі її різновиди: недоброзичливість, заздрість, пиха; /7/ отже — й блага: по-перше, тому, що вони протилежні до пороків, і, по-друге, тому, що подають тобі ці ж самі ознаки. Хіба не бачиш, якої сили додає поглядові хоробрість, якої мірності й спокою — повага, якої ясності — радість, якого холоду — суворість, а якої незворушності — лагідність? Тілесним, отже, є все те, що змінює барву і зовнішній вигляд тіла, все те, що владне над ним. А всі чесноти, що я навів їх тут, — блага, як і все те, що з них походить. /8/ Хіба засумніваєшся в тому, що те, чим можемо торкнутися якоїсь речі, є тілесне?

                                                    …торкатись

І піддаватися доторку — що б могло ще, окрім тіла?[395] —

як сказав Лукрецій. А все те, що я назвав, не змінило б нашого тіла, якби його не торкнулось, отже, все воно тілесне. /9/ І знову ж таки все те, в чому достатньо сили, аби штовхати, спонукати, стримувати, повелівати, — тілесне. Хіба страх не стримує? Хіба сміливість не штовхає вперед? Хіба мужність не спонукає, не додає запалу? Хіба поміркованість не загнуздує, не відкликає назад? Хіба радість не підносить, а смуток не пригнічує? /10/ Врешті, хоч би що ми робили, все робимо з волі чи то якогось зіпсуття, чи то чесноти. А що повеліває тілу, саме є тілом; що чинить насильство над іншим тілом, теж є тілом. Благо тіла — тілесне; благо людини — теж благо тіла, отже, воно тілесне.

/11/ Отож, як ти жадав того, я догодив тобі; а тепер сам собі скажу слова, які (так, наче бачу тебе) вже й на твоїх устах: граємо в розбійників; гостроту нашої думки марнуємо на непотрібному: все це робить нас не кращими, а лиш ученішими. /12/ Мудрість — річ доступніша. Скажу більше: вона простіша; аби втішатися здоровим глуздом, не треба великої начитаності. Але ми й філософію, як і все інше, розмінюємо на всякий непотріб. Ми непомірковані в усьому, навіть у читанні: вчимося не для життя, а для школи[396].

Бувай здоров!

Лист CVII

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ То де ж твоя розважність? Де тонке розуміння речей? Де гідність? Уже й така дрібниця тебе діймає? Раби скористалися з твоєї заклопотаності, аби втекти! От коли б тебе зрадили друзі (хай-бо вже носять те ім’я, що їм дала його наша необачність, хай так називаються, аби лиш не зганьбили його), то серед усього твого набутку тобі й справді б чогось забракло, а то ж тебе покинули ті, на кого й праця твоя пішла даром, хто й тебе самого вважав тягарем для інших. /2/ Тут немає нічого незвичного, нічого несподіваного. Перейматися таким настільки ж смішно, як бідкатися, що тебе забризкали